Поезія Емми Андієвської

Емма Андієвська (1931) належить до так званої Нью-Йоркської групи (Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський, П. Килина, Е. Андієвська, В. Вовк), хоча був такий час, коли вона заперечувала цю приналежність. У її творчому доробку 12 збірок поезії та 6 книг прози. На даний час вона більш захоплюється малярством, ніж літературною творчістю.
Члени Нью-Йоркської групи зрозуміли марність спроб звести літературу з соціальним життям суспільства і відмовились від цих спроб. Можна сміливо назвати їхню поезію асоціальною, асуспільною. Поезії Андієвської є яскравим прикладом цього. Напевне не останню роль відіграла у цьому доля українських діаспорних митців. Живучи в країні, яку сприймаєш лише як одне з багатьох можливих місць проживання, цілком природньо, що не переймаєшся її суспільним життям. А твоя батьківщина – це чужина, бо через її соціальний уклад там не знайшлося місця для тебе. Тому й обрали ці діаспорні поети шлях творення у своїх творах власної асоціальної дійсності.
В поезії Андієвської, як вже зазначалося, важко знайти соціальні мотиви. Вона витворює власний світ, відштовхуючись

лише від своїх внутрішніх переживань. Як зазначає Тарас Возняк: ” Натомість правдиве поетизування відбувається в ширших рамках – воно є креуванням світу/мови, а відповідно і о-мовлюванням світу, прирощуванням цього світу через творчий акт поета. І, ясна річ, не кожен поет, у посполитому розумінні слова, є таким поетом – поетом-креатором.”(2.). Поетеса намагається вирватися з вже існуючого світу у світ, де потрібно все створювати наново:
Що, коли світу існування – вибрик
Нам ще не знаної терпкої порожнечі,
(“Вігілії. Спокуси святого Антонія”)
Світ ще не знаний, його ще потрібно пізнати, і поет є посередником у цьому пізнанні. Читач сприймає цей новий світ через сприйняття поета. Світосприйняття Андієвської дозволяє нам подивитися на звичні речі з несподіваної незвичної точки зору. У цьому й полягає завданняпоета-креатора: відкрити читачеві інший світ, створити його для читача. На мій погляд, відкривання і творення у даному випадку є синонімічними.
Логіка Андієвської-поета часто не відповідає нашому поняттю логіки. Ця її алогічність і є спробою вирватися з буденної дійсності в уявний світ, де вона може створювати дійсність за своїми уявленнями.
Можливо, вічність – вхід в сліпучість кани,
В чарунки запаху і кольору цитрини…
Можливо, вічність тільки з іскри трунок,
Єдиний закрут хатки слимака?..
Можливо, вічність – небуття хамелеон,
Який з отруйних дивиться на нас ліан.
(“Вігілії. Спокуси святого Антонія.”)
У традиційному розумінні Вічність – це щось абстрактне, що не має ні початку, ні кінця, темрява, пустка. А тут раптом – іскри, слимак, хамелеон. У цих образах – порівняннях відображається суб’єктивне, особистісне світобачення. Саме до суб’єктивного, індивідуального світосприйняття пізніше звернуться українські поети 80-их.
Емма Андієвська живе і працює у Мюнхені, Німеччина. Проте її поезія має “глибинну “українськість” , незважаючи на те, що в її творах важко відшукати патріотичні мотиви. Вся її творчість глибинно українська, просякнута українськими реаліями, українськими мотивами, надзвичайно близькими українцям. І все це дуже природньо, дуже органічно.
Пів-оселедця, келишок, коньяк…
Суто український натюрморт з традиційною національною закускою.
Але її “українськість” проявляється не лише у сфері побуту, але й у сакральній сфері. Зокрема у ставленні до Бога як до чогось існуючого, але недосяжного і невловимого:
Я співаю про Тебе,
Воно ж береться гарбузовим цвітом, окапиною, деревом.
Ти поруч – увесь неоспіваний.
(“Я співаю про тебе. Пісні без тексту”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Поезія Емми Андієвської

Categories: Твори з української літератури

Links