Поетика билин

Художній світ билин вирізняється, передусім, дуже специфічним хронотопом (часово-просторовими відношеннями). Історична пам´ять народу витворила оригінальний умовно-історичний епічний світ з відносно невеликою кількістю персонажів. За законами цього світу всі герої билин живуть в один і той самий час (епічний час), який об´єднує 5-6 століть. З одного боку, вони оточені реальною історичною дійсністю (описи природи, будівель, інтер´єру, рис побуту), з іншого – усі явища і предмети, що стосуються безпосередньо богатирів, гіперболізуються.

Герой може вирвати з корінням столітній дуб, битися палицею вагою 90 пудів, за один день зорати поле, по якому треба три дні їхати кіньми. Гіперболізується не лише фізична сила, а й уміння: ніхто не вміє так стріляти з лука, як Дунай і його дружина, ніхто не вміє так грати на гуслях, як Садко.

Територіально епічний світ билин – це безкрая Руська земля. Дивлячись з гори, богатир може бачити широкі долини і високі гори, безкрайні степи і ріки. У цих зорових картинах передано чи не весь всесвіт – “затрусилась вся земля, сколихнулось море, потемніло небо, риби пішли в глибину, птахи полетіли високо до небес,

олені втекли за гори, зайці, лисиці – в ліси”. Це так званий гіперболічний кругозір, важливу роль в зображенні якого відіграють пейзажі із зображенням різних природних явищ (чорні Хмари, гроза, буря на морі, туман і ін.)

Ще одна особливість поетики билин в тому, що в них поряд з конкретними історичними особами співіснують казково-міфологічні істоти (змій, Соловей-розбійник, морський цар і ін.), але події подаються як достовірні життєві факти, а не вигадані історії.

Особливостями жанрової поетики билини найбільше наближені до легенд, де переплетені історичні факти і фантастика (це стосується билин з мотивами походження річок або гір – зачарованих богатирів); а також чарівних казок, з якими вони перегукуються своїми мотивами, структурно-композиційними елементами, художніми образами, символами, тяжінням до зображення незвичайних подій, зіткненням сил добра і зла.

Прикладом мотиву, що паралельно зустрічається і в билинах, і в чарівних казках, є єдиноборство головного героя зі змієм, мотив трьох доріг, що розходяться від каменя з написом:

В первую дороженьку ехать – убиту бить, Во другою дороженьку ехать – жанату бить, Третюю дороженьку ехать – богату бить.

(“Три поїздки Іллі Муромця”)

Характерним для билин є художній образ чарівного коня, який допомагає героєві у його битвах та героїчних подвигах. У циклі билин про Іллю Муромця знаходимо епізод приготування коня, якого герой годує білоярою пшеницею, напуває джерельною водою, водить по нічному саду, викачує в трьох росах. Як і у казкових сюжетах, цей кінь має надзвичайну силу, якою він наділяє і свого господаря: “На добром коне сидит Илья – не старится”. До того ж цей кінь, вміючи говорити людським голосом, попереджає богатиря про небезпеку чи події, які відбуваються далеко з його рідними.

Незвичайний кінь і у Добрині:

У коня из ушей да дым столбом валит, Да из глаз у коня искры сыплются, Из ноздрей у коня пламя мечется, Да и сыва-да грива расстилается, Да и хвост то трубой да завивается.

(“Бій Іллі Муромця з сином”)

Кінь Добрині подібний до казкового коня і тим, що цей кінь, на якому ніхто не їздив багато років, якого тримали для особливого призначення, і цим він також нагадує жертовних коней із капищ та храмів язичницьких ідолів. У билині “Добриня і Змій” маємо підтвердження цьому:

Ты поди-ка на конюшню на стоялую,

Ты бери коня с конюшенки стоялыя,

– Батюшков же конь стоит да дедушков,

А стоит бурко пятнадцать лет,

По колена в назем же ноги призарощены,

Дверь по поясу в назем заращена…

Вивівши коня з конюшні, Добриня:

Кормил коня пшеною белояровой,

Поил питьями медвяныма.

У билинах є ряд інших мотивів та образів, що наближають спосіб зображення дійсності до міфологічно-казкового: опис бенкетів, битв, сил природи, образи лісу, тварин та птахів, золотих та срібних предметів, шовкової трави, сирої землі тощо.

Торкаючись конкретних історичних подій, билини разом з тим зберігають тісний зв´язок з міфологічним мисленням та древніми жанрами усної словесності, наприклад, у них часто зустрічаються замовляння, звертання до сил природи. Це один з тих жанрів, де збереглись навіть такі давні форми, як присяги (богатирі присягають своєму князеві служити йому “правдою-вірою”).

Композиція билин є усталеною. Кожна билина ділиться на три частини: зачин (заспів), виклад і кінцівку (ісход). Зачин і кінцівка мають спеціально вироблені поетичні форми і творять певне обрамлення.

Поетична Мова характеризується вживанням постійних епітетів (чисте поле, ясне сонце), паралелізмів, особливо коли внутрішній духовний стан чи риси людини порівнюються з явищами природи: “на заході красне сонечко – на відході життя дівиче”; порівнянь (багато з яких гіперболічні): богатир б´є ворогів, мов траву косить; метафор (які майже не сприймаються як прийом іносказання): “заспівала тятива”, “розгорівся бенкет”; метонімій: “ікона, втоптаная в грязь” – явище ворожого безчинства і грабежу відтворюється його окремою деталлю. Важливу роль відіграє гіперболізація та ідеалізація героїв.

Билинний вірш побудований за законами народного тонічного віршування. Хоч він виконується наспівною мовою (речитативом), але кожен рядок чітко ділиться на стопи (правильне чергування наголошених і ненаголошених складів). Бувають дво-, три – і чотирискладові стопи. Якщо виникає інтервал між словами, його заповнюють вигуками, займенниками, сполучниками (ой, тай, і…, і… та ін.) Найчастіше зустрічається дикталічна схема. Билинам властиве римування, але рима часто неточна, віддалено співзвучна.

У давнину билини (старини) виконувались у супроводі струнного музичного інструмента (найчастіше гуслів), але у ході побутування цей компонент виконання втратився.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Поетика билин