Поема “Лиха Грузії” Гурамшвили
Гурамишвили народився в селі Сагурамо, що неподалік древньої столиці Грузії – Мцхети. Систематичного шкільного утворення він не одержав. Остерігаючись навали лезгинів, сім’я Гурамишвили сховалася в гірському селі Ламискана. Улітку 1728 р. збройна група лезгинів захопила Давида Гурамишвили в полон і відвезла в гори, де він перебував у невільництві. Йому все-таки вдалося втекти з полону; босий, голодний, у лахміттях, він багато днів блукав у горах, ідучи на північ. На Північному Кавказі його тепло прийняв і допоміг невідомий росіянин поселенець
В
Як солдат царської армії, Гурамишвили брав участь у багатьох її бойових діях; в 1739 р. він був у Бессарабії, в 1742 р. у Фінляндії став учасником Фредриксгамской битви зі шведами. Майже на самому початку Семирічної війни, в 1758 р. Гурамишвили потрапив у полон біля Кюстрина й певний час перебував
З поезією Гурамишвили зв’язаний процес демократизації грузинської літератури, вивільнення її від східної екзотики й книжності. Поет опирався, з одного боку, на кращі традиції древнегрузинской поезії, насамперед Ш. Руставели, а з інший, – на фольклор, зокрема на традиції української народної пісні
Літературна спадщина Гурамишвили відомо за назвою “Давитиани” (“Книга Давида”, 1787). У цьому збірнику центральне місце відведене історичній поемі “Лиха Грузії” (“Чири Картлиса”). Поему відкриває поетична декларація, у якій автор міркує про обов’язок письменника, поета-громадянина чесно й правдиво відображати життя. Є в поемі й конкретні біографічні або основний^-основні-літературно-основні факти, як, наприклад:
Для думок своїх я пильно
Слів струнких шукаю,
Лише слова, які стих становлять,
За стрункі вважаю,
И про звичайний розмір віршів
Піклуватися не зволів я,
У риторів порожніх не буду
Учитися красномовству
Все це виклав я в слові щирому й відкритому
У році тисяча сімсот сімдесят четвертому,
Як проходив листопада
День двадцять дев’ятий,
Щоб веління сил найвищих
Віршем прославлятися
(Тут і далі пров. Г. Бажана)
Поема “Лиха Грузії” насичена політичною гостротою й драматичним пафосом. В оповідання про трагічну епоху грузинського народу (часи Вахтанга VI) майстерно уплетений Історія власних нещасть поета. У цій поемі особливо сильно відобразилися національно-політичні ідеали й цивільний пафос Гурамишвили. Поет розвив своєрідну історично-філософську концепцію, засновану на християнській моралі й заповідях. Моральний^-моральний-релігійно-моральний занепад суспільства, на його думку, прирікає народ на неминучу загибель. Поезію Гурамишвили пронизує глибоке християнсько-релігійне почуття. У своїх на новий лад модернізованих гимнографических піснях він проникливо й надзвичайно хвилююче осмислив драматичні біблійні сюжетні мотиви, особливо з Нового Завіту
Іноді Гурамишвили у двуплановом – реальному й алегорично-містичному – викладі розповідає про перипетії свого життя, наприклад, у знаменитій пісні “Зубивка” (Зубивка – назва села біля Миргорода, де жив поет):
Я, із Зубивки вертаючись,
Жінку зустрів чудову
Бачити це гарне личко
Очі мої прагнуть знову.
Чорна родимка красила
Вроду чорнобриву,
Вид її мене повалив,
Кинув в окови!
Це ж стосується й такого відомого вірша, як “Давидова скарга на швидкоплинний мир”.
На зовсім іншому сюжетному матеріалі побудована його друга немаловажна поема “Весела весна”. “Весела весна” – чудовий зразок буколічної поезії. На тлі чудово обкресленого українського пейзажу поет зображує ідилічне життя селян, пастухів і пастушок. Поема цікава й новизною тематики, і захопливістю викладу, і почуттям гумору. Цією поемою Гурамишвили вписав нову сторінку в історію грузинської літератури
Давид Гурамишвили – великий майстер художнього слова. Він продовжив і розвив кращі традиції грузинської літератури, одночасно ставши зразком не тільки для сучасників, а й для поетів Нового часу. Гурамишвили присвятили вірші П. Тичина й Г. Бажан, Г. Рильськ і И. Драч, А. Ющенко й В. Юхимович, а композитор Г. Таранів – симфонічну поему “Давид Гурамишвили”. Вся поетична спадщина Гурамишвили на українську мову перевів Г. Бажан. В 1949 р. у Миргороді на могилі Гурамишвили встановлений пам’ятник (скульптор Я. Ражба), а в 1969 р. відкритий літературно-меморіальний музей поета
(1 votes, average: 5.00 out of 5)