“Плеяда”. Ронсар

“Плеяда” і її теоретична програма. У к. 1540-х рр. у Франції виник літературний кружок, що складався з 7 молодих утворених дворян, що мріяли про реформу французької поетичної мови й про створення нової, гуманістичної по средневековьяоему характері й разом з тим цілком національної поезії

Туди входили Ронсар, дю Беллі, інших у підручнику немає. Їхній маніфест (1549 р.) – “Захист і прославляння французької мови”. (Добродії французи, радуйтеся, що вас це не попросили перевести. І скласти те ж саме про росіянин.) Написав його дю Беллі, але

ідейним натхненником був Ронсар. Добуток складається з 2х частин. 1 – проблема поэтич. мови, 2 – теорії поезії. Друга частина трактату починається із твердження високого подання про поета і його місію. Поет, на думку дю Беллі, не просто потішник або віртуоз, а той, “хто буде направляти, як вузда, мої враження й тягти мене по средневековьяоему сваволі”. Краща школа для поета – античність. Дю Беллі пише про те, щоб треба відкинути старі, середньовічні форми, що були в широкому вживанні в тодішній придворній поезії – балади, рондо, вирле й т. п. – і писати епіграми, елегії, оди, сатири за зразком латинських поетів,

а також сонети (єдиний середньовічний жанр, що він не відкидає), авторитетом Петрарки. + трагедії й комедії, випливаючи знаменитим древнім зразкам, нарешті, героїчні поеми в манері Гомера, Вергілія й Ариосто (останнє ім’я средневековьяидетельствует про те, що античність нерідко доходила до французів крізь призму італ. Відродження). + вчення про два стилі – високому для трагедій, од і епічних поем і низькому для фарсів і комедій

От ця писанина – маніфест ренесансного класицизму. Зміна жанрів означала зміну літературної традиції, тому що жанр у середні століття визначав усе. У молодості писав пиндарические оди (з античною структурою, фразеологією, міфологічною образністю й патетичним тоном). Ціль – героизировать сучасну йому Францію, прославити абсолютизм як вираження національної єдності. Не вийшло. Писав ще оди, у яких головним героєм був поет, тема – його місце в суспільстві. Сила поезії – у здатності ввічнити (антична думка). + тема самітності поета і його відчуженості від оточення. На зміну Пиндару, Анакреонту, Горацию прийшли римські елегії на чолі з Катуллом і Овідієм

Тема всесилля часу, його невблаганний і руйнівний біги. Зокрема, в анакреонтических віршах пропонується шукати забуття в провині й любові. А в пиндарических одах – перемога над часом. У горацианских одах – теж. Античні образи – Венера, Бахус, Амур. “До музи” – наслідування Горацию. Протилежний мотив: Р. не весь піде в могильний морок, частину краща для життя збережеться. Сонети. Образ коханої – втілений ідеал. “До Кассандре” – і образ К. крізь серпанок спогадів, мрії. Вплив Петрарки. “До Марії”. Марія – проста селянська дівчина, втілення чистої й природної краси. Асоціюється в Р. з весною, ранком, рассредневековьяетом. Відхід від обожнювання жінки. Почуття до Марії – закоханість. До Кассандре – пристрасть (?!). “До Олени” – кохана аристократично витончена. Піднесена ідеалізація переплітається із психологічною вірогідністю. Реальна Олена була досить гордовитою й примхливою дамою, що небагато відбилося у віршах. Олена говорила, що він компрометує її віршами


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Плеяда”. Ронсар

Categories: Нові твори

Links