Пізній бенфеизм у Росії

Отже, якщо представники старій класичній науки ставилися до нового перебігу попри визнання його заслуг стримано, і критично, то молодше покоління відчувала у собі безпосереднє вплив Бенфея і часом сліпо слід було і наслідувало йому. Щоправда, бенфеизм як такої у відсутності ми великого поширення, але з тих щонайменше вплив Бенфея позначилося ми. Більше до української, ніж до російської, науці належить історик і класик за освітою М. П. Драгоманов (1841 – 1895). Налаштований украинофильски Драгоманов, проте, чудово розумів неможливість виключно

національного вивчення фольклору, що пов’язано з його суспільно-політичними поглядами.

Праці Драгоманова, писав говорять різними мовами і найчастіше під псевдонімами, було переведено українською і зібрані з чотирьох томів під назвою “Po3BіAKі про украКньску народню словесшсть і Письменство”. У ранніх статтях він, іноді навіть у деталях слідуючи Бенфею, стверджує індійський походження аналізованих їм сюжетів. Такі, статті про Корделии-Замарашке і “Кращому сні”. Надалі помітно вплив Зс. Міллера, привлекавшего іранські матеріали і котрий стверджував передатну роль Кавказу.

Така стаття “Шолудивый

Буняка в українських народних сказаннях”. У статті “Турецькі анекдоти з української словесності” розкриваються турецькі впливу українські анекдоти, пов’язані з історичними відносинами цих двох народів. У тому ж напрямі йдуть та пізніші більші роботи Драгоманова.

У статті “Слов’янські повісті про пожертвуванні своїх дітей” Драгоманов докладно стає в мотиві мандри бога землею й запевняє буддійське походження цього мотиву. І це стверджується для мотиву пожертвування своїх дітей ААЯ життя іншого, хоча це мотив таки в Індії не засвідчений. Так само у монографії, присвяченій слов’янським повістям народження Костянтина Великого, він стверджує буддійське походження сюжету про Марка Багатому. Більше широкий обрій Драгоманов виявляє у своїй найбільш великою і значної роботі “Слов’янські переробки історії Едіпа”.

На той час вже був визнана антропологічна школа, і це змусило Драгоманова переглянути свої колишні погляди на цю проблему як поширення, а й походження сюжетів. Дотримуючись Лэнгу, він допускає полигенезис, а процес походження за можливе пояснити міфологічно. “Усі три наукових напрями мають за себе розумні основи”, – пише він (Драгоманов, 1899-1907, ІV, із сьомої). Відповідно він бачить у сюжеті про Едипі відбиток міфу силах природи, чого приходить шляхом аналізу античних версій мотиву кровосмесительства.

Надалі сюжет через Візантію передається слов’янам й у Європу, хоча візантійських матеріалів Драгоманов ще знає. Відкриття візантійських матеріалів Петриным дозволило відкинути думку Драгоманова. Проте їм зібрано і сопоставлен вельми значний матеріал, і пояснюються деякі випадки залежності одних текстів з інших розкрито цілком переконливо. “Индианизм” до вивчення казки про тварин застосували Л.

3. Колмачевским у його капітальному праці “Тваринний епос Заході і слов’ян” (Колмачевский, 1882).

Тут дано багатий критичний огляд літератури про тварину епосі. Автор без вагань відкидає думку Гриммов на тваринний епос як національно німецький і саме різко відкидає теорію антропологічну. Як один із цього огляду він формулює теза: “Тваринний епос взагалі своїм походженням зобов’язаний Сходу, саме Індії” (Саме там, з. 54).

Західні вчені, проте, не знають слов’янських і зокрема, російських матеріалів. Тим більше що ці казки мають разючою подібністю із західними. Колмачевский розглядає слов’янський і російський репертуар за вічними сюжетами, причому наводить дуже багато варіантів. Подібність за варіантами змушує її дійти невтішного висновку: “Можна уявити ряд міркувань і доказів, у вигляді яких стає більш як імовірним, що чудове згоду всіх варіантів то, можливо объясняемо виключно шляхом запозичення” (Саме там, з.

84). Дотримуючись Бенфею, Колмачевский визнає походження тваринного епосу з античної байки. З античного світу тваринний епос передався до Індії, та якщо з Індії перейшов у Європу. Росіяни казки про тварин походять або до восточновизантийским, або до західних джерелам.

Це загальний висновок, що з надзвичайно детального зіставлення сюжетів тваринного епосу за всі відомим тоді варіантів (Саме там, з. 173). Для дуже невеликої кількості сюжетів визнається власне російське, народне походження.

З іншого боку, у книзі Колмачевского розглядаються тексти “романів про лисиці” та його генеалогічна зв’язок. Веселовський відгукнувся про роботу короткої вітальній рецензією.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пізній бенфеизм у Росії

Categories: Шкільні твори

Links