Письменники Волині у боротьбі проти польських впливів

Перебування західноукраїнських земель у складі Польської держави сповнене постійною боротьбою українського населення за збереження і розвиток своїх традицій, культури і віри.
Намагаючись ополячити населення, польські власті починають офіційний наступ на українську інтелігенцію. Режим Пілсудського проводить політику “санації”, що поширюється на східні кордони Польщі. Заборонялися державні школи, товариства тощо. Потрібна була кропітка робота численних громадських діячів Волині, щоб отримати дозвіл приватно заснувати навчальні

заклади, театри, бібліотеки – усе те, що ставало центрами пасивного опору ополяченню.
В умовах панування і жорстокого гноблення польського режиму жили і творили письменники Волині: О. Гаврилюк, М. Левицький, О. Станчук, Г. Орлівна, К. Поліщук, І. Матвіюк, І. Степанюк, В. Китаєвський, М. Калинчук, Г. Жежко, М. Черкавський, І. Власовський, У. Самчук. Активний діяч революційного підпілля, український поет і публіцист, член літературної організації “Горно”, В. Г. Мизинець, у своїх творах відобразив злидні й експлуатацію трудящих Волині, їхню боротьбу за соціальне і національне визволення.
Проти колоніального
режиму Польщі була спрямована творчість М. І. Калинчука – одного з авторів радикальної західноукраїнської і прогресивної зарубіжної преси (газет “Сила”, “Сель-Роб”, тижневика “Світло”, журналів “Нові шляхи”, “Металеві дні”, “Західна Україна”, “Робітниця” та інші) .
На сторінках журналу “Вікна” він формується як справжній поет. У поезіях “Маленькій Оленці”, “Дівчатко” із циклу “Арешти” Калинчук поринає у світ дитячого світосприймання, вустами дитини висловлює думку про напівголодне існування робітничих дітей. Поет вдало використовує дитячу мову у своїх творах, уводить елементи діалогу матері з дочкою, робить своєрідний зріз окремих шарів суспільства.
Через рік М. Калинчук друкує в журналі уривок з поеми “Вартівничий”. У першій частині твору він вдається до відтворення важкого життя трударя, другий уривок передає бадьорий настрій бойового походу, віру бійця у правоту своєї справи, відчуття щастя серед рівних собі в боротьбі за творення нового світу.
“Його образність взята не з книжкової ерудиції, а з вражень і реалій життя. Поет вдається до народопісенних традицій, поєднуючи їх із загальним публіцистичним пафосом”, – відзначає дослідник його творчості М. Дубина.
Вірш “Дума про татарщину” – це спроба автора відтворити в уяві читача минуле, свідчення новаторства поета, його мистецького росту, доброго відчуття ритму й історичної епохи, з якої він наводить паралелі.
Твір “Крик” є зразком декларативної поезії М. Калинчука. Тут ненависть до воргів-поневолювачів виражена риторичними запитаннями, домінуючими окличними реченнями. Образи твору прямі, конкретні, майже без натяку на метафоричність. У віршах “На Волині б’ють дзвони”, “Вірю”, “На грані”, “Я знаю, що буде так” звучить могутній бойовий клич, віра у визволення з-під соціального і національного гноблення.
Поетична творчість М. Калинчука, представлена у “Вікнах”, хоч і не позбавлена окремих недоречностей, неточностей, усе ж пройнята щирим революційним пафосом. Вона спонукала читачів до думки про неприродність свого підневільного становища в умовах соціального, національного, культурного і релігійного гніту, прямого й опосередкованого білопольського терору.
Українська поетеса, вчителька з Турійська Г. Ю. Жежко розпочала свій творчий шлях на початку 20-х років ХХ століття одночасно з молодими волинськими літераторами “нової хвилі” М. Калинчуком, В. Мизинцем, Г. Орлівною, О. Ляторинською, І. Степанюком, К. Поліщуком та іншими. Часто не схожі за своїми устремліннями й політичними переконаннями, вони любили рідну Волинь, оспівували її красу у своїх творах.
Творчість Ганни Жежко присвячена рідній Волині, селянам-поліщукам, пройнята простотою і духом народної поезії. Відгомін народних пісень відчувається у віршах “Дві долі”, “На піску, на білій глині…”, “Моя добра матуся казала в журбі…”, “Зацвітають вирують діброви…”, “Волинь моя, мій рідний край…” та інших, що були вміщені у збірочці “Троянди за гратами”, виданій у “Молоді” в 1968 р.
Глибоко усвідомленою саможертовністю, скорботою за скороминучою молодістю пройняті рядки цих поезій. У зіставлені вічної краси і змін природи з почуваннями героїні висловлюється натяк на неминучість приходу весни – радикальних змін у суспільстві.
Це їм, поетам і прозаїкам, судилися спершу польські тюрми, жорстокі фізичні та моральні знущання в застінках дефензиви, а потім уже нові поневіряння в сталінських таборах. Небагатьом вдалося вистояти, не відректися від власних переконань.
Один із них – Михайло Черкавський – “солідний пан, видатний культурний і політичний діяч, який ще за царського часу викладав у середніх школах і видав українською мовою кілька брошур на тему “Просвіти”… Він був директором Дерманської учительської семінарії… Благородного вигляду добродій з тихим, хриплуватим голосом, до якого ми всі мали особливий респект, бо він був автором книжкових публікацій. За перших виборів до польського Сейму і Сенату 1922 р. він став сенатором й головою української сенаторської фракції, далі був активним громадянином”, – згадує Улас Самчук.
У липні 1922 р. М. Черкавський бере участь у другому просвітянському з’їзді в Луцьку, де виступає із двома доповідями: “Про сучасні завдання в області дошкільного виховання” та “Про українізацію служби божої в цілях релігійно-морального і естетичного виховання”. У травні 1923 р. М. Черкавський бере участь у роботі народного з’їзду, який був скликаний у Львові Українською трудовою партією, до керівного органу якої входив сенатор. Від імені парламентарної репрезентації Волині, Підляшшя, Полісся і Холмщини М. Черкаський звертається до присутніх з промовою, заключними словами якої були: “Всі українці повинні об’єднуватися на єдиній народній платформі” .
11 липня 1925 р. у Львові відбувся з’їзд Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО). Частина української інтелігенції з Волині на чолі з Черкаським пристає до новоутвореного формування, котре за мету вважає здобуття соборної незалежної демократичної Української держави обстоює самовизначення українського народу на всіх етнічних землях. Сенатор М. Черкавський засновує, видає і певний час редагує у Луцьку дві українські газети – “Громада” (1925-1926 рр.) й “Українська Громада” (1926-1929 рр.), – які відіграли значну роль у розвитку національної свідомості українців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Письменники Волині у боротьбі проти польських впливів