Петро Якович Чаадаєв “Кілька слів про польське питання&amp

Фрагментарна стаття “Кілька слів про польське питання” написана П. Я. Чаадаєвим під безсумнівним впливом віршів А. С. Пушкіна “Наклепникам Росії” і “Бородінська річниця” (датируемих серпнем і вереснем 1831 року).

Не всі друзі Пушкіна прийняли прихильно його патріотичні вірші, а А. И. Тургенєв і П. А. В’яземський засудили їх. Серед же безумовних шанувальників цих добутків політичної ліри поета виявився Чаадаєв, що назвав його “нашим Дантом”.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ

Слідом за придушенням польського повстання

головні винуватці його знайшли притулок у Франції. Користуючись малою поінформованістю цієї країни відносно історії й сучасного стану Польщі, вони без праці змогли зобразити своє божевільне підприємство заслуживающим не тільки прощення, але. ще й похвали.

Дивна справа. Там так мало знайомі навіть із географічним положенням Польщі, що один з видатних членів палати депутатів в одне із засідань запропонував самим серйозним образом послати в захист повсталих поляків флот у порт Поланген, і ця пропозиція була прийнята поважними слухачами без сміху. Мови, вимовлені недавно в національних зборах на користь

поляків, свідчать про настільки ж велике неуцтво й у самому польському питанні, як такому. Через це ськажемо небагатьма словами, як представляється це питання безсторонньому й добре обізнаному розуму.

1. Коли нова держава, утворена численними слов’янами, підлеглими Руссам (aux Russes) або варягам, і ставшее згодом великій росіянці імперією, було затверджено в царювання Ярослава; воно містило в собі весь простір між Фінською затокою на півночі й Чорному морі на півдні, Волгою на сході й лівому березі Німану на заході. Прикордонна лінія, що відокремлювала тоді росіян від їхніх сусідів-поляків, пролягала по рівнинах, що тягнеться уздовж лівого берега Німану, у місцевості, де ми знаходимо міста Августово, Седлец, Люблін, Ярослав, і тяглася за течією ріки Сан до підніжжя Карпатських гір. Це та сама лінія, що і в наші дні на ділі розмежовує обидві народності – росіянку

І польську. Населення до сходу від цієї лінії говорить на російському прислівнику й належить до грецької церкви, населення на захід від її говорить польською мовою й належить до римського сповідання.

2. Поляки становлять лише одну галузь великої слов’янської родини. Вони за старих часів становили й тепер ще становлять населення нечисленне. Знаменита польська республіка в пору найвищої своєї могутності була державою, що ськладається з декількох народностей, з них росіяни в областях, що носили назву: Білорусії, Малороссии, становили головну частину. Це російське населення, приєднане до республіки, з’єдналося з поляками лише під умовою користуватися всіма національними правами й волею, права ці були за ними зміцнені знаменитими pacta conventa. Ці права й привілеї із часом були грубо відкинуті Польщею й постійно зневажалися серед самих обурливих релігійних переслідувань.

Внаслідок цих-те жорстоких страждань російські області відділилися від республіки й з’єдналися з родиною слов’янських народів, що прийняла ім’я Всеросійської Імперії (по-французькому: L’Empire de toutes les Russes). Це відділення, що почалося з 1651 року й закінчене наприкінці XVIII в., було неминучим наслідком помилок притеснительного уряду, нетерпимості римського духівництва й цілком природної тяги цієї частини російського народу ськинути ярмо іноземців і повернутися в лоно власних народностей.

3. Після відпадання російських племен справжня Польща, або, як її тоді називали, Polska coronna, надана своїм силам і позбавлений можливості ськласти незалежну державу, дісталася у видобуток Австрії й Пруссії. Імператор Наполеон знову з’єднав її й створив з її Варшавське Велике Князівство, що потім взяло діяльну участь у війні проти Росії 1812 року. Після того, як російська армія опанувала князівством в 1813 р., імператор Олександр більшу частину його приєднав до своїх володінь під ім’ям Царства Польського. Однак же й після приєднання до Росії силою зброї із краєм цим зовсім не зверталися, як із завойованим. На всьому просторі нашої великої імперії росіяни й поляки користуються однаковими правами. Поляк вступив через це з’єднання в середовище того великого союзу слов’янських народів, що становить імперію, і цим самої став користуватися багатьма перевагами, які природно випливають із приналежності до сильної держави.

4. Західним областям старої Польщі, приєднаним потім до німецьких держав, довелося випробувати іноземний вплив у такому ступені, що польське населення виявилося там у меншостях і з кожним днем усе більше розчиняється в товщі германського плем’я; так справа обстоит у Сілезії, у Померанії й у частині великого князівства Познанського.

5. В областях, приєднаних до Російської імперії (не вхідних до ськладу Царства Польського) і називавшихся раніше Литвою, Білорусією й Малороссией, поляки становлять приблизно п’ятидесяту частину всього населення. Інші майже суцільно росіяни. Ці останні зберігають ще свіжу пам’ять про насильства, що випали на частку їхніх батьків при польському пануванні, і харчують до своїм панам, пережитку колишнього ладу, таку ненависть, що порятунком своїм вони почасти зобов’язані російському уряду. Серед областей, що становлять частина Австрійської імперії, східна частина Галичини, що ніколи носила назву Червова Русь і придерживающаяся грецького церковного обряду, майже цілком зберігає свої народності, і поляки там далеко не користуються співчуттям корінного населення: інша частина, де панує римський церковний обряд, майже зовсім онімечена.

6. У випадку з’єднання колишніх польських земель в одне таке ціле, де поляки виявилися б у більшості, ськлалося б у такий спосіб держава з населенням ніяк не більше 6-7 мільйонів і в ньому виявилися б вкрапленими у великому числі німці і євреї.

Відновлення незалежної Польщі, з таким ськладом населення, оточеною більшими й сильними державами, якби це й виявилося в цей момент здійсненним, не давало б тому ніякої поруки в тривалому існуванні. Думка приєднання до цього царства областей, що були колись польськими, з населенням нині онімеченим і, що ввійшли вже в ськлад німецького союзу, була б і несправедливої й нездійсненною.

Розчленовувати Росію, відриваючи від її силою зброї західні губернії, що залишилися росіянами по своєму національному почуттю, було б божевіллям. Збереження їх, втім, становить для Росії життєве питання. У випадку, якби спробували здійснити цей план, вона в ту ж годину піднялася б всією масою, і ми стали б свідками прояву всіх сил її національного духу. І цілком ймовірно, губернії ці самі всіма силами стали проти би цього, як у силу переданих у спадщину спогадів про перенесений ними тривалому гнобленні, так і внаслідок багатьох суміжних інтересів, що зв’язують їх з імперією.

7. Проти відторгнення нинішнього Царства (польського) з метою перетворення його в ядро нової незалежної Польщі, навіть і при сприянні цьому з боку декількох європейських держав, став би заперечувати не один освічений поляк, у переконанні, що благополуччя народів може знайти своє повне вираження лише в ськладі більших політичних тіл і що, зокрема, народ польський, слов’янський по плем’ю повинен розділити долі братнього народу, що здатний внести в життя обох народів так багато сили й благоденства.

8. Треба, нарешті, згадати, що спочатку Російська імперія була лише об’єднанням декількох слов’янських племен, які прийняли своє ім’я від що прийшли Руссов (Russes), як нам це повідомляє Нестерова літопис, і що нині ще це все той же політичний союз, що обіймає дві третини всього слов’янського плем’я, що володіє незалежним існуванням і насправді представляє слов’янський початок у всій його недоторканності. У з’єднанні із цим більшим цілим поляки не тільки не відречуться від своєї національності, але в такий спосіб вони її ще більше зміцнять, тоді як у роз’єднанні вони неминуче потраплять під вплив німців, що поглинає вплив яких значна частина західних слов’ян уже на самих собі випробувала.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Петро Якович Чаадаєв “Кілька слів про польське питання&amp

Categories: Нові твори

Links