Перші друковані вірші Пушкіна

Один з ранніх віршів Пушкіна – “До Наталі” (1813). У тім же жартівному, грайливому, “французькому” дусі і юнацькій поемі Пушкіна “Чернець” (1813). Пушкіна не випадково; починає з поем і віршів у жартівливому родо. Жартівлива манера в поезії – це завжди не тільки вільна манера, але й у значній мірі індивідуальна. Вона дозволяє бути особливим, неповторним, самобутнім. Пушкіна у своїх юнацьких віршах жартівливий ноги змісту, незважаючи на їхню загальну залежність від французьких зразків, проявляє вже всі ознаки саме рідного таланта,

живого й оригінального розуму, що мало чого досяг, але багато чого обіцяє.

И в вірші “До Наталі”, і в поемі “Чернець” ми знаходимо сліди багатої культури. У поемі, наприклад, достаток літературних і історичних імен, вільна поетична гра з іменами. Відома легкість у звертанні з ними – поет їх точно стосується злегка, називає И незабаром забуває – не заважає дотепності й влучності випадних, і жартівливих характеристик. Так, Вольтер “султаном французького Парнасу”, Барків – поетом, “проклятим Аполлоном, що забруднив простінки шинків”, і т. д.

Друкуватися Пушкін початків в 1814 р., коли

йому було 15 років. Його першим друкованим добутком був вірш “До друга віршотворцеві”. Тут інша форма, чим у самих ранніх віршах, і інший жанр, але шлях по суті той же: шлях вільного, легені, невимушеного поетичного міркування. За цією поетичною волею в Пушкіна видна особистість поета. Це ярчайший ознака справжньої поезії. Поетом справжнім, “влада имеющим” Пушкін був навіть у своїх перших, ще учнівських добутках.

Самобутність, як вона проявлялася в ранній Творчості Пушкіна, не скасовувала, а припускала його тісний зв’язок з попередньою й сучасною культурою. Розбираючи “Спогаду в Царському Селі”, В. В. Тамашевский дійшов висновку, що у вірші сил її, чим залежність від Державіна, проявляється залежність від Батюшкова 12. Навряд чи це так. Цьому проти красномовний загальний емоційний малюнок вірша. Н безумовно, прав Б. В. Томашевский в одному: риси поетики Батюшкова у вірші теж присутні Для юного Пушкіна це досить характерно: він пі шет, випробовуючи вплив не одного, а відразу трохи поетів. Він хоче не як один хтось, а як багато різні.

Поїло читанні па іспиті вірша “Спогаді в Царському Селі” з незвичайною швидкістю росте слава молодого Пушкіна. 9 січня 1815 р., видимо, на прохання Державіна Пушкін посилає йому список свого вірша. Інший список виявляється в руках В. Л. Пушкіна, і через нього вірш стає відомим багатьом письменникам і поетам. У середині січня Жуковський із замилуванням читає друзям пушкінське “Спогаду…”. На початку лютого Пушкін, хворий “простудою”, лежить у лазареті, і тут його відвідує Батюшков. 17 квітня вірш Пушкіна надруковано в журналі “Російський музоум” із припискою: “За доставляння цього подарунка дякуємо искренно родичів молодого поета, якого талант так багато обіцяє”.

Риси самобутності у вірші “Городок” невіддільні від рис народностей. Народні фарби в зображенні побутових сцен найбільше роблять цей вірш оригінально^-неповторним. Настільки неповторн і самобутнім, що майже непомітними стають у ньому всі те ознаки, які вказують на подібність із Битюшконым.

Віршовані дружні послання Пушкіна те саме що його дружні листи в прозі. І ті й інші живуть і впливають в атмосфері літературної і язикової волі. І там і тут Пушкін почуває себе найбільш відкрите, розкріпачення, і там і тут легені розмовні інтонації, блиск як би ненавмисної дотепності, панування стихії імпровізації, невимушений хід думки. Недарма жанр віршованих послань іноді в Пушкіна контаминируется з листами, обидва жанри легко й майже непомітно сполучаються, стають частинами єдиного цілого. Це виявляється можливим завдяки їхній внутрішній близькості. Приведу приклад з листа Пушкіна до дядька Василю Львовичу від 28(?) грудня 1810 р.: “У листі Вашім Ви називали мене братом; але я не насмілився назвати Вас цими ім’ям, занадто для мене утішним.

Я не зовсім ще розум втратив,

Від рим бахических валандаючись на Пегасі.

Я знаю сам себе, хоч радий, хоча не радий,

Ні, ні, ви мені зовсім не брат,

Ви дядько мій і на Парнасі.

Навесні 1817 р. закінчився ліцейський курс. Наступив час прощання з місцями, які зробилися дороги, прощання із друзями. Темі дружби й прощання присвячені останні ліцейські вірші Пушкіна – його послання до ліцейських друзів. Вони в різному роді: інші злегка жартівливі (“Товаришам”), інша схвильована й серйозні (“Розлука”). При цьому в них укладено багато чого “на все життя”. Як високе поетичне пророцтво звучать його слова з вірша “В альбом Пущину”:

Ти згадай швидкі мінути перших днів,

Неволю мирну, шість років соединенья,

Суму, радості, мрії душі твоєї,

Незлагоди приятельства й насолода примиренья,

Що було й не буде знову…

И с тихими туги слізьми

Ти згадай першу любов.

Мій друг, опа пройшла… по з першими друзями

Ие резвою мрією сполучник твій укладений;

Перед грізним часом, перед грізними долями,

Про милий, вічний він!

Останнім словам вірша призначено було збутися, бути може, ще більш, ніж припускав поет. Грізні часи й грізні долі очікували спереду й Пущина, і Кюхельбекера, і Дельвига, і самого Пушкіна. І завжди, як би важко не складалося їхнє життя, голосом радості й розради був для них голос вірної ліцейської дружби


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Перші друковані вірші Пушкіна

Categories: Нові твори

Links