Перша біографія Гріючи

Народився в сім’ї суддівського чиновника. Одержав утворення в Итоне, потім в 1734 р. надійшов у Кембридж. В 1739 р. разом зі своїм другом X. Волкотом здійснив кругосвітню подорож. Уперше читачі довідалися про Грее-Поета, прочитавши опубліковану в пресі (1741 р.) “Оду Итонскому коледжу” (“Ode on a Distant Prospect op Rton College”). У червні 1742 р. Грій послав своєму шкільному товаришеві Ричардові Весту “Оду весні” (“Out on the Spring”). Але Вест умер, не одержавши цієї оди. Для поета ця смерть була великою втратою. Приблизно в той же час він почав роботу над

одним з найвідоміших своїх добутків – “Елегією, написаної на сільському цвинтарі” (“An Elegy, Wrote in a Country Church yard”). Цей час було важким для Гріючи: сварка з Волкотом, смерть матері й Р. Весту. У нього були об’єктивні причини для скорботи. Крім того, його матеріальне становище було досить невизначеним, і він дуже клопотав про своє Майбутнє. Звичайно, ці проблеми ніяк не відбилися в елегії, але все-таки в ній відчувається загальна пригніченість духу, занепад внутрішніх сил і сум, що переповняє весь стих

Елегія написана в легкоузнаваемой і звичайної для англійської поезії XVIII ст. традиції медитативної

поезії. Уже в самій назві звучить інтонація, характерна для медитативної поезії. Зазначений у назві жанр – Елегія – свідчить про сум, що переповняє душу поета

Для елегії характерні міркування про самітність, про неминучість смерті й суєтності земного існування. Тлом для неспішних сумних роздумів служив сільський пейзаж, тихе безлюдне місце, далеке від шумного суспільства. “Цвинтарна поезія”, неодмінним атрибутом якої був який-небудь похмурий пейзаж, думки про смерть і сумна, безвихідна ситуація були поширені серед поетів-сентименталістів

З 1742 р. Грій проживав у Кембриджі, займаючись вивченням історії й літератури. Він серйозно прийшов у замилування давньою шотландською й скандинавською поезією. Його тягли стародавні легенди з фантастичним сюжетом і похмурим стилем. Цікавість до такого виду літератури було поширено серед поетів XVIII ст. Як Д. Макферсон написав спадщину кельтського барда Оссіана, Грій створив численні імітації скандинавської й шотландської народної поезії

Цікавість до стародавніх легенд не було випадковим. Гріючи завжди залучало темне й дике в людині: дивні, загадкові події, несподівані розв’язки й та трагічна врочистість, який переповнені ці легенди. Для поезії Гріючи спадщину цих легенд було органічним; він знаходив дивну співзвучність між своєю поетичною мовою й мовою стародавніх шотландських або скандинавських авторів

Грій був освіченою людиною, чудово знав античну філософію й літературу. З одного боку, його залучали стародавні скандинавські й шотландські легенди, а з іншого боку – класична Література. Ці два джерела його поетичного стилю створили об’ємність мислення. Йому разом з тим імпонували правильність вірша й складність людських переживань

Для Гріючи було важливим відтворити момент високого духовного переживання. Людські емоції в їхньому розвитку, хід міркувань були предметом його уваги

Грій належав до англійської церкви, але його життєві погляди опиралися скоріше не на християнство, а на навчання Платона й Сенеки, що також було традиційним для поетів кінця XVII – нач. XVIII ст.

В 1757 р. Хорас Волпол опублікував дві оди Гріючи, а в 1768 р. видав перші збори його віршів. Серед них “Фатальні сестри” (“The Fatal Sisters”) і “Сходження Одина” (“The Descent of Odin”), написані як спадщина скандинавської й шотландської поезії

Сучасники відгукувалися про творчість Гріючи по-різному. Д-р Джонсон називав його “нудним у суспільстві… нудним усюди… нудним на новий лад”, а його поезію “механістичної”. В. Хезлитт в “Лекціях про англійських поетів” говорив, що проза Гріючи незрівнянна, своєрідна, а от вірші він уважав “почасти досить піднесеними й афектованими”.

Незважаючи на славу й популярність Гріючи серед читачів, С. Джонсон писав, що не зараховує його до кращих поетів. Він дорікав його за відсутність поетичної уяви й своєрідності художнього стилю, а також за те, що Грій писав “темним” мовою

Одним подобалися меланхолія й сум віршів Гріючи, інших саме це й відштовхувало. Але ніхто не заперечував наявності літературного таланта. Він був одним з найвідоміших перекладачів XVIII ст.

Великою популярністю дотепер користується переписка Гріючи з X. Волполом, Т. Вортоном і В. Мезоном. Листа Гріючи, надзвичайно дотепні й цікаві, відомі ледь не більше, ніж його вірші

Перша біографія Гріючи була опублікована в 1775 р. його іншому Мезоном


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Перша біографія Гріючи