Переказ – УКРАЇНСЬКИЙ ЯНИЧАР

Мішки з грішми розвозили по казармах, кидали по одному перед кожну орту. З казарм вибігали яничари, намагаючись випередити один одного – хто перший схопить мішок, той отримає десять піастрів у нагороду.

Чорбаджі Алім – чорнобровий красень, одягнутий у дорогий червоний кунтуш, стояв обабіч і чекав, коли його заступник по казармі ода-бапіа подасть йому мішок із грішми. Сягнув рукою, вийняв золоту монету, подав її переможцеві, а коли яничари розділили золото між собою, мовив урочисто:

– Я віддаю свою платню вам, хоробрі воїни, щоб

ви сьогодні побенкетували на честь султана Ібрагіма.

Нині він міг бути щедрим. Алімові випало щастя, яке трапляється раз на десяток років одному з тисяч: він подав коронованому султанові чашу щербету. Йому тільки двадцять п’ять років, і вже чорбаджі завтра з благословення султана стане булук-башею, післязавтра – яничар-агою. І хай буде благословенний той день, коли кримський хан Джанібек-Гірей вирушив трьома шляхами на Україну, щоб помститися козацькому гетьманові Тарасові Федоровичу за зруйнований Перекоп. Щедру плату взяли тоді ногайці з України – безкарно. Тисячі бранців пішли на сириці до Перекопу,

не сподіваючись ні на визволення, ні на викуп. І слава Аллаху.

Яничари бенкетували. Порозсідавшись навколо котла, з якого курилась пахуча карма, вони їли і крадькома запивали вином; збоку на килимі за тацею, вивершеною помаранчами і ананасами, сидів Алім і теж пив вино.

Усе, що минуло, здавалось йому тепер вервечкою снів, бо дійсність для нього починається нині, а сни повинні канути навіки в небуття.

Та все-таки вони були.

Стояла колись білостінна хата посеред великого хутора, а в тій хаті, обсадженій головатими соняшниками, жила молода козачка

З хлопчиком Андрійком. Серединою села бігла курна дорога, вздовж якої струнчились двома рядами дерева, схожі на кипариси.

У дворі гелгекали гуси. Андрійко любив цей безугавний гам: він будив хлопця вранці і виганяв у широкий степ. А степ безмежний, його не можна перейти ні за день, ні за два, тому часто аж смерком повертався додому і покірно вислуховував докори жінки, яку називав мамою.

– Де ти бродиш, козаче, до ночі? – сварила мама. Вона тулила до себе одинака і завжди при цьому нагадувала йому, що колись не в степу, а он у саду, пропав його маленький братик. Татари наскакують, цигани вандрують… – Ось приїде батько з походу, поскаржуся йому.

Батька Андрійко бачив зрідка. То був статечний довговусий козарлюга в синьому жупані, з шаблею при боці; гості звали його паном сотником. Знав Андрій, що батько воює з татарами у тій далекій кримській землі. Тут же татарів ніде не бачив, тому й не боявся їх, хіба іноді вночі, коли надворі гриміло, блискало і піуміли дощові потоки. Але вдень, коли все довкола пахло, аж дух захоплювало,- звідки могли взятися ті злі люди, що їздять на конях і забирають дітей із собою? А навіть якби були, то як знайдуть його у високій, мов ліс, траві?

Баранчики білих хмарок пливли над степом, навкруги щось без угаву дзвеніло, присипляючи. Прокидався, коли розпечена Сковорода торкалась обрію,- тоді чвалом біг додому, а по спині все-таки снувались мурашки страху (Р. Іваничук; 476 сл.).

Завдання до тексту

1. Визначити стиль і тип мовлення.

2. Скласти план до тексту. Орієнтовний план

І. Мішки з грішми розвозили по казармах.

II. Чорбаджі Алім.

III. Алімові випало щастя.

IV. Минуле здавалось вервечкою снів.

1. Білостінна хата посеред великого хутора.

2. Андрійко – бешкетник.

3. Батько Андійка – козацький сотник.

V. По спині все-таки снувались мурашки страху.

3. Лексична робота.

• Булук-баша – керівник підрозділу.

• Вандрувати – мандрувати.

• Вервечка – ряд, низка.

• Каурма – суп із баранини.

• Кунтуш – верхній розпашний чоловічий і жіночий одяг заможного українського та польського населення ХУІ-ХУШ ст.

• Ногайці – народність тюркської мовної групи, що живе на Кавказі.

• Обабіч – збоку.

• Ода-баша – начальник одного із відділень яничарських полків, командир од (яничарська казарма).

• Піастр – у Туреччині, Єгипті, Сирії – дрібна грошова одиниця і монета відповідної вартості.

• Сириця – недублена шкіра (яловича, свиняча або верблюдяча), оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною.

• Чорбаджі – військове звання і посада у турецькому яничарському корпусі XIV – XIXст., що відповідали званню і посаді полковника.

• Яничар-ага – у султанській Туреччині – найвище військове звання і посада в яничарському корпусі.

• Яничар – у султанській Туреччині – солдат регулярної піхоти, створено в XVI ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.

4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів. Булук-баша, чорбаджі, піастри, яничар-ага, ода-баша, обабіч,

Благословенний, коронований султан, Аллах, вервечка, уночі, удень, надворі, уздовж.

5. Питання до тексту.

• Хто такий Алім? Опишіть його.

• Яке невимовне щастя випало на його долю?

• Чому Алім благословить той день, коли турки пішли походом на Україну?

• Ким був Алім?

• Ким були батьки Андрійка?

• Чи можна засуджувати Андрійка за зраду Батьківщини? Чому?

6. Що означає вислів Розпечена сковорода?

7. За складеним планом Переказ – ати текст.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ – УКРАЇНСЬКИЙ ЯНИЧАР

Categories: Скорочені твори

Links