Переказ сюжету роману “Мертві душі”. Висновок

Глава одинадцята. Ранком виявилося, що виїхати так незабаром, як Чичиков вирішив, немає ніякої можливості: бричка й коні були не готові. Коли ж він рушив у шлях, на шляху йому зустрілася процесія: проводжали в останню путь прокурора міста. Чиновники, випливаючи за труною, думали про те, який буде новий генерал-губернатор і як варто побудувати з ним відносини

Нарешті бричка Чичикова покинула межі міста. Потягнулися передмістя, пройшов пішохід у постолах, проїхав верхи на коні солдатів, потягнулися неоглядні поля, промайнули соснові верхівки

в тумані, десь удалині почувся дзвін, а спереду був обрій без кінця…

“Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу: бідно, разбросанно й неприютно в тобі; не розвеселять, не злякають поглядів зухвалі дива природи, вінчані зухвалими дівами мистецтва, міста із многооконними високими палацами, вросшими в стрімчаки, картинні дерева й плющі, вросшие вдоми, у шумі й у вічному пилу водоспадів; не перекинеться назад голова подивитися на громоздящиеся без кінця над нею й у височині кам’яні брили; не блиснуть крізь накинуті одна на іншу темні арки, обплутані виноградними суками, плющами й

незліченними мільйонами диких троянд, що несуться в срібні ясні небеса. Відкритої-пустельної рівно в тобі; як крапки, як значки, непримітно стирчать серед рівнин невисокі твої міста; ніщо не звабить і не зачарує погляду. Але яка ж незбагненна сила тягне до тебе? Чому чується й лунає немолчно у вухах твоя тужлива, що несеться по всій довжині й ширині твоєї, від моря до моря, пісня? Що в ній, у цій пісні? Що кличе, і ридає, і вистачає за серце? Які звуки болісно цілують, і прагнуть у душу, і в’ються біля мого серця? Русь! чого ж ти хочеш від мене? Який незбагненний зв’язок таїться між нами? Що дивишся ти так, і навіщо все, що не є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі?.. І ще, повний здивування, нерухомо коштую я, а вже главу осінило грізну хмару, важка прийдешніми дощами, і оніміла думка перед твоїм простором. Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, у тобі чи не народитися безмежної думки, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути богатиреві, коли є місце, де розгорнутися й пройтися йому? І грізно объемлет мене могутній простір, страшною силою отразясь у глибині моєї; неприродною владою освітилися мої очі: в! якій блискаючій, дивовижній, незнайома землі далечінь! Русь!..” Роздуму оповідача перериваються грізним окриком фельдъегеря, що наказав пропустити його казенний екіпаж, що полетів удалину, “як примару”.

Автор міркує про принадності осінньої дороги: ясний день, осінні листи, церкви зі стародавніми дерев’яними куполами, дорожній сон, зупинка на станції, місяць у холодному небі… “А повітря, а небо, далеке, високе, там, у недоступній глибині своєї, так неосяжно, звучно і ясно розкинулася!..” Вертаючись до свого героя, автор знаходить його задріманої. Ця обставина стає приводом, щоб відволіктися від подій, що відбувалися із Чичиковим, і розповісти про його минуле. Напевно, цей герой довівся читачам не по вдачі. Дами напевно будуть розчаровані: вони хотіли б одержати героєм абсолютна досконалість, а Чичиков не такий. У герої потрапила не доброчесна людина, а негідник, тому що “пора нарешті припрягти й негідника”.

Походження Чичикова “темно й скромно”, хоча він і із дворян. Життя хлопчика протікало одноманітно, у нудному будинку, де хворий батько “безупинно зітхав”. Коли прийшла настав час іти вчитися, батько наставляв сина так: “Дивися ж, Павлусь, учися, не дури й не повесничай, а найбільше догоджай учителям і начальникам. Коли будеш догоджати начальникові, те, хоч і в науці не встигнеш і таланту Бог не дав, усе підеш у хід і всіх випередиш. З товаришами не водися, вони тебе добру не навчать; а вуж якщо пішло на те, так водися з тими, які побогаче, щоб при нагоді могли бути тобі корисними. Не пригощай і не потчевай нікого, а поводься краще так, щоб тебе пригощали, а найбільше бережи й збирай копійку: ця річ надійніше всього на світі. Товариш або приятель тебе надує й у лиху перший тебе видасть, а копійка не видасть, у якім би лиху ти не був. Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”.

Батько незабаром умер, а Чичиков назавжди запам’ятав його наставляння. Він збирав гроші, зашиваючи їх по п’ятьох рублів у мішок; два місяці дресирував мишу, навчивши її стояти на задніх лапках, а потім вигідно продав; охоче пригощався в товаришів, а потім їм же продавав їхні частування й, вийшовши з училища, одержав атестат і книгу, на якій золотом були відзначені його “зразкова старанність і благонадійне поводження”. Коли вчителі, улюбленцем якого вважався Павлусь, звільнили з училища, його учні зібрали наставникові гроші. Один Чичиков залишився осторонь, і вчитель вирішив, що учень його “сильно надув”. Чичиков любив не гроші,- а ті задоволення, які вони могли б йому принести: будинку, екіпажі, смачну їжу. Тільки для досягнення цього він і збирав копійку, відмовляючи собі у всім

Коли Чичиков закінчив навчання, воно не став відпочивати й визначився на службу. Місце він зайняв маленьке, не дохідне під старим начальником, до якого ніяк не можна було підступитися. Але Чичиков, дізнавшись про його некрасиву дочку, дав зрозуміти, що хоче женитися. По службі він виріс, але від одруження ухилився. Начальник його, струшуючи головою, буркотав, що Чичиков його “надув”. Так Чичиков просувався на службі, проявляючи у всьому неймовірна завзятість і терпіння. Виявившись на службі в митниці, Чичиков заявив неймовірний проект по пійманню контрабандистів. Зговорившись із ними, він одержав більші гроші, але зненацька посварився з товаришем, що був з ним на паях. Товариша віддали під суд, але Чичиков зумів урятувати деяке із заробленого й почав всі спочатку. Тепер він служив у посаді повірника. Один раз він говорив із секретарем про велику кількість умираючих селян, але секретар не бачив у цій обставині великого лиха: одні вмирають, інші народжуються… Однак для Чичикова ця розмова виявилася вирішальним. Він зрозумів, що, купуючи селян, які по паперах уважалися живими, а насправді вмерли після чергового опису, він може закласти їх в опікунську раду й за кожну тисячу селян одержати двісті тисяч рублів. Саме в цей час пройшла епідемія, маса селян умерла. Поміщики понесли більші збитки, багато хто потягнулися в Петербург, їхні маєтки управлялися абияк, і податі платилися із затримками. Кожний з радістю захотів би позбутися від померлих селян, які, крім збитків, до нового опису нічого не приносяться

Ідея Чичикова була зовсім нової й нічого незаконного в ній запідозрити було не можна. Він придумав оформляти селян на висновку Херсонську губернію, у Село, що мріяв назвати Чичиковой слободою або Павлівкою. Так і народився план, що став сюжетом для цієї поеми. Чичиков їхав у кибитці, що неслася по дорозі. Він посміхався, радуючись швидкій їзді

“И який же росіянин не любить швидкої їзди?.. Эх, Трійка! птах-трійка, хто тебе видумав? знати, у жвавого народу ти могла тільки народитися, у тій землі, що не любить жартувати, а ровней – г лад ньому разметнулась на полсвета, та й ступай уважати версти, поки не зарябіє тобі в очі. І не хитрий, здавайся, дорожній снаряд, не залізним схоплений гвинтом, а нашвидку живцем з однією сокирою так долотом спорядив і зібрав тебе ярославський розторопний мужик. Не в німецьких ботфортах ямщик: борода так рукавиці, і сидить чорт знає на чому; а підвівся, так замахнувся, так затяг пісню – коні вихром, спиці в колесах змішалися в одне гладке коло, тільки здригнулася дорога, так скрикнув злякано зупинений пішохід – і от вона понеслася, понеслася, понеслася!.. І геть уже видно вдалині, як щось порошить і свердлить повітря Н-і чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая трійка несешся? Димами димиться під тобою дорога, гримлять мости, все відстає й залишається за. Зупинився уражений божим чудом споглядальник: не чи блискавка це, скинута з неба? що значить це навідне жах рух? і що за невідома сила укладена в цих невідомих світлом конях? Эх, коні, коні, що за коні! Чи вихри сидять у ваших гривах? Чи чуйне вухо горить у всякій вашій жилці? Зачули з височини знайому пісню, дружно й разом напружили мідні груди й, майже не торкнувши копитами землі, перетворилися в одні витягнутих ліній, що летять по повітрю, і мчиться вся натхненна Богом!.. Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ сюжету роману “Мертві душі”. Висновок

Categories: Скорочені твори

Links