Переказ роману Білі ночі Достоєвського Ф. М

План переказу 1. Знайомство із мрійником. 2. Зустріч мрійника з незнайомкою (зав’язка). 3. Настенька розповідає йому історію своєї любові. 4. Мрійник закохується в неї. Настенька запевняє, що теж його любить (кульмінація).

5. Вертається парубок, у який дівчина була закохана Вона йде зі своїм улюбленим, залишивши оповідача (розв’язка). Переказ Ніч перша Оповідання ведеться від імені парубка, “мрійника”. Він небагатий, живе в Петербурзі вже вісім років, знімає маленьку комнатку, десь служить, але знайомств майже не має: “Але до чого мені

знайомства? Мені й без того знайомий весь Петербург”. Він боязкий і існує у своєму власному світі, називаючи себе мрійником.

Парубок любить бродити по місту Йому представляється, що кожний будинок має свою особу, з кожним він розмовляє, як з живим. Серед них у нього були “улюбленці, короткі приятелі”. Один раз на початку літа, коли йому було якось особливо смутно, він довго гуляв і опинився, нарешті, у застави: “Умить мені стало весело, і я ступнув за шлагбаум, пішов повз засіяні поля й луги, не чув утоми, але почував, що якийсь тягар спадає з душі моєї… Точно я раптом опинився в Італії – так сильно вразила

природа мене, напівхворого городянина, ледве не задохнувшегося в міських стінах”. Вертаючись пізно ввечері додому по набережній каналу, він побачив дівчину, облокотившуюся на поруччя й дивиться у воду.

Він почув її ридання, але підійти не насмілився. Незнайомка пішла ладь, і отут неї став переслідувати якийсь не зовсім тверезий пан. Бачачи переляк дівчини, мрійник прогнав чоловіка й викликався проводити її. Вона довірливо погодилася.

По шляху вони познайомилися й розговорилися. Парубка відрізав захват тому, що він бачив поруч із собою прекрасну дівчину й розмовляв з нею. Він розповідав про себе, про свої мрії, про те, що ніколи не був близько знаком з жодною жінкою, але багато разів був закоханий На здивування дівчини він відповів, у кого був закоханий: “Так ні в кого, в ідеал, у ту, котра присниться в сні. Я створюю в мріях цілі романи”.

Дівчина, торкнута його відвертістю, погодилася зустрітися з ним наступного дня: “з умовою… не закохуйтеся в мене. На дружбу я готова… а закохатися не можна, прошу вас! ” Мрійник “ходив всю ніч, не міг зважитися відвертати додому: “Я був так щасливий…

” Ніч друга Зустрівшись із героєм, дівчина попросила його розповісти про себе: “Що ви за людина? Скоріше – починайте ж, розповідайте свою історію”. Але парубкові було не про що розповідати, у нього “немає історії”, він жив “один зовсім, – один, один цілком… ” Дівчина вирішила, що між ними є щось загальне. Вона повідала, що живе зі старою сліпою бабусею, що нікуди її не пускає.

Один раз бабуся пришпилила шпилькою її плаття до своєму, щоб внучка увесь час перебувала поруч із нею: “от уже два роки пришпилена”. Дівчина сказала, що її кличуть Настенькой. Герой не назвав свого ім’я, а представився їй як мрійник, самотній, відлюдний пустельник, дивак, богатий “своею особенною життям”, що несеться у своїх фантазіях Бог знає куди.

Він так схвильовано розповідав про себе, що й Настеньке передалося його хвилювання. Вона вирішила відверто розповісти мрійникові свою історію й попросити його ради Настеньке сімнадцять років, вона рано залишилася сиротою: батьки її вмерли, і неї виховувала бабуся. У бабусі свій маленький будиночок.

Перший поверх займають вони, а мезонін здають мешканцям. Один з постояльців, парубок “приємної зовнішності”, зблизився з Настею, давав їй читати свої книги, запрошував їх з бабусею в театр. Дівчина бачила, що йому просто шкода було її, “а більше-те й нічого”.

Непомітно для себе вона полюбила його. Але рік назад він раптом сказав, що справи його в Петербурзі закінчені, і він повинен їхати в Москву. Настенька довго думала, тужила, “так, нарешті, і зважилася”: зібрала у вузлик свої речі й піднялася до мешканця. Парубок по її виду все зрозумів, він теж любив її, але женитися зараз не міг, тому що був дуже бідний. Він заприсяг, що рівно через рік повернеться й візьме її заміж.

І от він у Петербурзі, але в Настеньки ще не з’являвся. Дівчина не могла стримати ридань, від яких у героя “серце перевернулося”. Оповідач запропонував дівчині свою допомогу: він готовий розшукати її улюбленого, передати йому лист. Виявилося, лист уже був написаний Настенькой.

Вона вручила його мрійникові й дала адресу. Ніч третя Мрійник згадував про чергове побачення з Настенькой, про свої надії, про свою любов до неї. Він “думав, що й вона… ” Колишній постоялець не з’явився. Дівчина “насупилася, забоялася й злякалася”.

“Потім вона раптом стала так ніжна, так боязка” із мрійником, зізналася, що вдячно йому, що він “найкраща людина”. Мрійник відчув страшну самітність, вона зрозумів, що Настенька все-таки любить іншого… Він утішав її тим, що коханий, мабуть, не одержав ще її листи. Ніч четверта Зустрівшись із мрійником, Настенька нетерпляче запитує, чи приніс він лист. Але ні листа, ні самого улюбленого Настеньки не було Вона заридала: “Я його не знаю, я не люблю його більше, я його по…

За… буду…” Мрійник зважився висловити, що в нього “накипіло на серце”: “Я вас люблю… тому, що вас відкидають, я відчув, що в моєму серці стільки любові!

” Дівчина відповіла: “Я його люблю, але це прейдет, уже проходить… я його ненавиджу, тому що він треба мною насміявся… я вас, нарешті, люблю сама! Тому люблю, що ви краще його, шляхетніше” і гірко заплакала. Молоді люди вирішили, що вони одружаться, а поки мрійник переїде в будинок бабусі й зніме мезонін: “Ми ходили обоє як у чаду, тумані, начебто самі не знали, що з нами робиться”.

Раптом мимо пройшов парубок. Настя раптово зупинилася, довідавшись його. Той зробив кілька кроків: “Настенька! Настенька!

Це ти! ” – і дівчина пурхнула йому назустріч. Потім підбігла до мрійника, обхопила його шию руками й міцно, гаряче поцілувала. “Потім кинулася знову до нього й спричинила його за собою”.

Ранок “Мої ночі скінчилися ранком. День був негарний. Ішов дощ…

Голова в мене боліла й кружлялася…” Матрена принесла мрійникові лист. Воно було від Настеньки. Вона писала: “ПРО, простите, простите мене! Я обдурила й вас і себе.

Дякую вам за цю любов. Ви нас не залишите, ви будете вічно другом, братом моїм… Наступного тижня я виходжу за нього…

Він ніколи не забував про мене… простите нас, помнете й любите вашу Настеньку”. Ока мрійника застеляли сльози: “Не знаю отчого, мені раптом представилося, що кімната моя постаріла…

Усе потьмяніло в очах моїх… Але щоб я пам’ятав образу мою, Настенька! ПРО, ніколи, ніколи! Так буде ясно твоє небо, так будеш ти благословенна за мінуту блаженства й счастия, що ти дала іншому, самотньому, вдячному серцю! Боже мій!

Ціла мінута блаженства! Так хіба цього мало, хоч би й на все життя людську?.. “


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ роману Білі ночі Достоєвського Ф. М

Categories: Твори з української літератури

Links