Переказ оповідання Василя Белова “Звична справа”

Їде на дровнях мужик Іван Африканович Дрынов. Напився із трактористом Ведмедиком Петровим і тепер з мерином Парменом розмовляє. Везе із сільпо товар для магазина, а заїхав спьяну не в те Село, виходить, додому тільки – до ранку… Справа звичне. А вночі по дорозі наганяє Івана Африкановича все той же Ведмедик. Ще випили. І отут вирішує Іван Африканович посватати Ведмедикові свою троюрідну сестру, сорокалітню Нюшку-Зоотехницу. Вона, щоправда, з більмом, зате якщо з лівого боку дивитися, так і не видно… Нюшка проганяє друзів рогачем, і ночувати

їм доводиться вбане.

И саме в цей час у дружини Івана Африкановича Катерины народиться дев’ятий, Іван. А Катерина, хоч і заборонила їй фельдшерка строго-настрого, після пологів – відразу на роботу, важко хвора. І згадує Катерина, як у Петров день наблудил Іван із жвавої бабенкой з їхнього села Дашкой Путанкой і потім, коли Катерина простила його, з радощів обміняв Біблію, що дісталася від діда, на “гармонню” – дружину веселити. А зараз Дашка не хоче доглядати за телятами, так Катерине доводиться працювати й за неї (а інакше сім’ю й не прокормиш). Змучена роботою й хворобою, Катерина раптово зомліває.

Її відвозять у лікарню. Гіпертонія, удар. І тільки більше чим через два тижні вона вертається домийся

А Іван Африканович теж згадує про гармонь: не встиг він навчитися навіть і на басах грати, як неї відібрали за недоїмки

Приходить час косовиці. Іван Африканович у лісі, тайкома, за сім верст від села косить по ночах. Якщо трьох стогів не вкосиш, корову годувати нема чим: десяти відсотків накошеного в колгоспі сіна вистачає якнайбільше на місяць. В одну з ночей Іван Африканович бере із собою малолітнього сина Гришку, а той потім по дурості розповідає районному уповноваженому, що ходив з батьком уночі в ліс косити. Іванові Африкановичу загрожують судом: адже він депутат сільради, а потім той же уповноважений вимагає “підказати”, хто ще в лісі по ночах косить, написати список… За це він обіцяє “не усуспільнювати” особисті стоги Дрынова. Іван Африканович домовляється із сусідським головою й разом з Катериной ходить у ліс на чужу територію косити по ночах

У цей час у їхнє село приїжджає з Мурманська без копійки грошей Митька Поляків, брат Катерины. Тижня не пройшло, як він напоїв все село, начальство нагавкав, Ведмедикові посватав Дашку Путанку, та й корову сіном забезпечив. І всі начебто скидаючись. Дашка Путанка напуває Ведмедика приворотним зіллям, і його потім довго рве, а через день по Митькиному наущению вони їдуть у сільраду й розписуються. Незабаром Дашка зриває з Мишкиного трактора репродукцію картини Рубенса “Сполучник землі й води” (там зображена гола баба, по загальній думці, вилита Нюшка) і спалює “картинку” у печі з ревнощів. Ведмедик у відповідь ледве не скидає трактором Дашку, що миється в лазні, разом з лазнею прямо в річку. У результаті – трактор ушкоджений, а на горищі лазні виявлене незаконно скошене сіно. Сіно заодно починають шукати в усіх у селі, доходить черга й до Івана Африкановича. Справа звичне

Митьку викликають у міліцію, у район (за співучасть у псуванні трактора й за сіно), але помилково п’ятнадцять доби дають не йому, а іншому Полякову, теж із Сосновки (там полдеревни Поляковы). Ведмедик же свої п’ятнадцять доби відбуває прямо у своєму селі, без відриву від виробництва, по вечорах напиваючись із приставленим до нього сержантом

Після того як в Івана Африкановича відбирають все накошене тайкома сіно, Митька переконує його кинути село й виїхати в Заполярье на заробітки. Не хоче Дрынов залишати рідні місця, так адже якщо Митьку послухати, то іншого виходу-те й немає… І Іван Африканович вирішується. Голова не хоче давати йому довідку, по якій можна одержати паспорт, але Дрынов у розпачі загрожує йому коцюбою, і голова раптом поникає: “Хоч усе розбіжіться…”

Тепер Іван Африканович – вільний козак. Він прощається з Катериной і раптом весь стискується від болю, жалості й любові до неї. І, нічого не говорячи, відштовхує її, немов з берега вомут.

А Катерине після його від’їзду доводиться косити однієї. Там-Те, під час косовиці, і наздоганяє її другий удар. Ледве живу, неї привозять додому. І в лікарню в такому стані не можна – умре, не довезуть

А Іван Африканович вертається в рідне село. Наїздився. І розповідає він ледве знайомому хлопцеві з далекого заозерного села, як поїхали було з Митькой, так він лук продавав і вчасно в поїзд підхопитися не встиг, а квитки-те все в нього й залишилися. Висадили Івана Африкановича й зажадали, щоб він протягом трьох годин виїхав назад, у село, а штраф, мол, у колгосп надішлють, так тільки як їхати, якщо не на що, – не сказали. І раптом – поїзд підійшов і з його зліз Митька. Так отут Іван Африканович і заблагав: “Не треба мені нічого, відпусти ти мене тільки додому”. Продали вони лук, купили зворотний квиток, і поїхав, нарешті, Дрынов домийся

А хлопець у відповідь на оповідання повідомляє новина: у селі Івана Африкановича баба померла, дітлахів багато залишилося. Хлопець іде, а Дрынов раптом падає на дорогу, затискає руками голову й перекочується в пришляхову канаву. Бухає кулаком у лучку, гризе землю…

Рогуля, корова Івана Африкановича, згадує своє життя, начебто дивуючись їй, кошлатому сонцю, теплу. Вона завжди була байдужа до себе, і дуже рідко порушувалася її позачасова неосяжна споглядальність. Приходить мати Катерины Евстолья, плаче над своєї ведерницей і велить всім дітям обійняти Рогулю, попрощатися. Дрынов просить Ведмедика зарізати корову, сам не може. М’ясо обіцяють прийняти в їдальню. Іван Африканович перебирає Рогулины потрухи, і на його закривавлені пальці капають сльози

Дітей Івана Африкановича, Митьку й Васька, віддають у притулок, Антошка – в училище. Митька пише, щоб посилали Катюшку йому в Мурманськ, тільки боляче малий^-те. Залишаються Гришка з Марусею так дві дитини. І те важко: Евстолья стара, руки стали худі. Вона згадує, як Катерина перед смертю, уже без пам’яті, кликала чоловіка: “Іван, легковажно, ой, Іван, легковажно як!”

Після смерті дружини Іван Африканович не хоче жити. Ходить оброслий, страшний так курить гіркий сельповский тютюн. А Нюшка бере на себе турботу об нього дітях

Іван Африканович іде в ліс (шукає осику для нового човна) і раптом бачить на гілці хустка Катерины. Ковтаючи сльози, вдихає гіркий, рідний захід її волось… Треба йти. Іти. Поступово він розуміє, що заблудився. А без хліба в лісі каюк. Він багато думає про смерть, усе більше слабшає й лише на третій день, коли вже рачки повзе, раптом чує тракторний гул. А друга, що врятував свого, Ведмедик спочатку думає, що Іван Африканович п’яний, так так нічого й не розуміє. Справа звичне

…Через два дні, на сороковий день після Катерининой смерті, Іван Африканович, сидячи на могилі дружини, розповідає їй про дітей, говорить, що зле йому без її, що буде ходити до неї. І просить чекати… “Мила, світла моя… геть горобини тобі приніс…” Він весь тремтить. Горі платає його на що похолоділа, не оброслою травою землі. І ніхто цього не бачить


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ оповідання Василя Белова “Звична справа”

Categories: Скорочені твори

Links