Пародійна історична хроніка Анатоля Франца “Острів пінгвінів”

У передмові автор повідомляє, що єдина мета його життя – написати історію пінгвінів. Для цього він вивчив безліч джерел, і насамперед хронікові найбільшого пингвинского літописця Іоанна Тальпи. Подібно іншим країнам, Пингвиния пережила кілька епох: древні часи, середні століття й Відродження, нові й новітні століття. А почалася її Історія з того моменту, коли святий старець Маэль, перенесений підступами диявола на острів Альку, охрестив арктичних птахів із сімейства лапчатоногах, прийнявши їх за людей через глухоту й майже повної сліпоти.

Звістка про хрещення пінгвінів викликала в раї крайній подив. Найвизначніші теологи й богослови розійшлися в думці: одні пропонували даровать пінгвінам безсмертну душу, інші радили відразу відправити їх вад.

Але Господь Бог повелів святому Маэлю виправити свою помилку – звернути пінгвінів у людей. Виконавши це, старці перетягнув острів до бретонських берегів. Диявол був осоромлений

Стараннями святого мешканці острова одержали одяг, але це аж ніяк не сприяло вкоріненню моральності. Тоді ж пінгвіни почали вбивати один одного через землю, затверджуючи тим самим права власності, що означало безсумнівний

прогрес. Потім був зроблений перепис населення й скликані перші Генеральні Штати, які ухвалили позбавити шляхетних пінгвінів від податків, поклавши їх на чернь

Уже в древні часи Пингвиния знайшла святу заступницю – Орберозу. Разом зі своїми співмешканцями Кракеном вона позбавила країну від лютого дракона. Відбулося це в такий спосіб. Могутній Кракен, водрузивши на голову шолом з рогами, грабував по ночах одноплемінників і викрадав їх. дітей. Святому Маэлю з’явилося знамення, що врятувати пінгвінів можуть тільки непорочна діва й безстрашний лицар. Довідавшись про це, прекрасна Орбероза викликалася зробити подвиг, посилаючись на свою незайману чистоту. Кракен спорудив дерев’яний каркас і обшив його шкірою. П’ятьох хлопчиків навчили влазити в це спорудження, рухати їм і палити клоччя, щоб з пащі виривалося полум’я. На очах у піднесених пінгвінів Орбероза повела дракона на повідці, як покірну собачку. Потім з’явився Кракен із блискаючим мечем і розпоров чудовиську черево, звідки вискочили зниклі колись діти. На подяку за це героїчне діяння пінгвіни зобов’язалися платити Кракену щорічну данину. Бажаючи вселити народу доброчинний страх, він прикрасив себе гребенем дракона. Велелюбна Орбероза ще довго утішала пастухів і волопасів, а потім присвятила життя свою Господові. Після смерті її зарахували до лику святих, а Кракен став родоначальником першої королівської династії – Драконидов. Серед них було багато чудових правителів: так, Бриан Благочестивий здобував славу хитрістю й відвагою на війні, а Боско Великодушний настільки піклувався про долі престолу, що перебив всю свою рідню. Чудова королева Крюша прославилася щедрістю – правда, за словами Іоанна Тальпи, вона не завжди вміла упокорювати свої бажання доводами розуму. Кінець середньовічного періоду був ознаменований столітньою війною пінгвінів сдельфинами.

Мистецтво цієї епохи заслуговує на всіляку увагу. До нещастя, про пингвинской живопису можна судити лише по примітивах інших народів, оскільки пінгвіни почали захоплюватися утворами своїх ранніх художників лише після того, як повністю їх знищили. З літератури XV в. до нас дійшов дорогоцінний пам’ятник – повість про сходження в пекло, складене ченцем Марбодом, полум’яним шанувальником Вергілія. Коли вся країна ще коснела в мороці неуцтва й варварства, якийсь Жиль Луазелье з невгасимим запалом вивчав природні й гуманітарні науки, уповаючи на їхнє неминуче відродження, що зм’якшить вдачі й затвердить принцип волі совісті. Ці благі часи наступили, але наслідки виявилися не зовсім такими, як представлялися пингвинскому Эразму: католики й протестанти зайнялися взаимоистреблением, а серед філософів поширився скептицизм. Століття розуму завершився катастрофами старого режиму: королеві відрубали голову, і Пингвиния була проголошена республікою. Охоплена смутами й виснажена війнами, вона винесла у власному чреве свого вбивцю – генерала Тринко. Цей великий полководець завоював полмира, а потім втратив його, принеся безсмертну славу Пингвинии.

Потім наступило торжество демократії – була вибрана Асамблея, повністю контрольована фінансовою олігархією. Пингвиния задихалася під вагою витрат на величезну армію й флот. Багато хто сподівалися, що з розвитком цивілізації війни припиняться. Бажаючи довести це твердження, професор Обнюбиль відвідав Нову Атлантиду й виявив, що найбагатша республіка знищила половину жителів Третьої Зеландії з метою змусити інших купувати в неї парасольки й підтяжки. Тоді мудрець із гіркотою сказав собі, що єдиний засіб поліпшити мир – це підірвати всю планету за допомогою динаміту

Республіканський лад у Пингвинии породив безліч зловживань. Фінансисти зробилися справжнім бичем країни через свою нахабність і жадібність. Дрібні торговці не могли прокормитися, а дворяни всі частіше згадували про колишні привілеї. Незадоволені з надією дивилися на принца Крюшо, останнього представника династії Драконидов, що вкушали гіркий хліб вигнання в Дельфинии. Душею змови став ченці Агарик, що залучив на свою сторону батька Корнемюза, що розбагатів на виробництві лікеру святий Орберози. Роялісти вирішили використати для скинення режиму одного з його захисників – Шатильона. Але справа дракофилов було підірвано внутрішніми розбіжностями. Незважаючи на захоплення палат депутатів, переворот закінчився крахом

Шатильону дозволили бігти в Дельфинию, зате в Корнемюза конфіскували виногонку.

Незабаром після цього Пингвинию потрясло справу про крадіжку вісімдесяти тисяч копиць сіна, запасених для кавалерії. Офіцера-єврея Пиро обвинуватили в тім, що він нібито продав чудесне пингвинское сіно підступним дельфінам. Незважаючи на повну відсутність доказів, Пиро був засуджений і оселений у клітку. Пінгвіни перейнялися до нього одностайною ненавистю, але найшовся відщепенець по імені Коломбан, що виступило в захист знехтуваного злодія. Спочатку Коломбан не міг вийти з будинку без того, щоб його не побили каменями. Поступове число пиротистов стало зростати й досягло декількох тисяч. Тоді Коломбана схопили й присудили до вищої мері покарання. Розлютована юрба кинула його в ріку, і він виплив на превелику силу. Зрештою Пиро одержав волю: його невинність була доведена стараннями судового радника Шоспье.

Новітні століття почалися жахаючою війною. Роман між дружиною міністрів Цереса й прем’єром Візиром мав катастрофічні наслідки: зважившись на всі, щоб погубити свого ворога, Церес замовив відданим людям статті, у яких викладалися войовничі погляди глави уряду. Це викликало самі різкі відгуки за кордоном. Біржові махінації міністра фінансів довершили справу:

У день падіння міністерства Візира сусідня ворожа імперія відкликала свого посланника й кинула на Пингвинию вісім мільйонів солдатів. Мир захлинувся в потоках крові. Піввіку через пані Церес померла, оточена загальною повагою. Все своє майно вона заповіла суспільству святий Орберози. Наступив апогей пингвинской цивілізації: прогрес виражався в смертоносних винаходах, у мерзенних спекуляціях і огидній розкоші

Майбутні часи й історія без кінця. У гігантському місті працювало п’ятнадцять мільйонів чоловік. Людям не вистачало кисню й природної їжі. Росло число божевільних і самогубців. Анархісти повністю знищили столицю вибухами. Провінція прийшла в запустіння. Сторіччя немов би канули у вічність: мисливці знову вбивали диких звірів і одягалися в їхні шкіри. Цивілізація проходила своє нове коло, і в гігантському місті знову працювало п’ятнадцять мільйонів чоловік

Е. Д. Мурашкинцева


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Пародійна історична хроніка Анатоля Франца “Острів пінгвінів”

Categories: Нові твори

Links