П’єр Безухов на Бородінському полі в романі “Війна і мир”

П’єр і сам не міг би пояснити, навіщо він поїхав на Бородінський полі. Він знав тільки, що неможливо залишатися в Москві, що потрібно їхати. Він хотів бачити своїми очима щось незрозуміле йому і величне, що повинно було вирішити його долю і долю Росії. Але в його рішенні була ще одна причина: він повинен був побачити князя Андрія, який міг пояснити йому, що відбувається. Тільки йому міг повірити П’єр, тільки від нього чекав у цей переломний момент свого життя якихось важливих, вирішальних слів. І ось вони зустрічаються. Князь Андрій холодний,

майже ворожий – П’єр мимоволі, одним своїм виглядом нагадує йому про колишнє життя, про Наташі, а князь Андрій не хоче зараз пам’ятати про це. Все, що він говорить, звучить злобно, як звучали останнім часом майже всі слова його батька. Але, розговорившись, князь Андрій мимоволі робить те, чого чекав від нього П’єр, – пояснює стан справ в армії. Як і всі солдати, як більшість офіцерів, він вважає найбільшим благом відсторонення Барклая і призначення Кутузова: “Поки Росія була здорова, їй міг служити чужій, і був прекрасний міністр, але як тільки вона в небезпеці, потрібна своя, рідна людина”.

Через

двадцять три роки Пушкін напише про Барклай де Толлі вірш “Полководець”; читаючи його, ми зрозуміємо трагедію полководця, незрозумілого і нелюбого армією, відстороненого від командування:

Народ, таємниче спасаємось гобою,
Сміявся над твоєю священною сивиною.
так побачить Барклая Пушкін
після перемоги над Наполеоном.

Толстой показує, що думали і відчували люди в розпал війни, коли війська Наполеона невідворотно наближалися до Москви. Князь Андрій розуміє, що Барклай не зрадник, він чесний військовий людина, і не його вина, якщо армія і народ вірять Кутузову, а не йому. Після Аустерліца князь Андрій вже не може вірити розпорядженням штабів, він говорить П’єру: “Повір мені… коли б що залежало від розпоряджень штабів, то я б був там і робив би розпорядження, я замість того я маю честь служити тут, в полку, ось з цими панами, і вважаю, що від нас дійсно буде залежати завтрашній день, а не від них… “

Кутузов для князя Андрія – людина, яка розуміє, що успіх войко залежить “від того почуття, яке є в мені, в ньому, – він вказав на Тимохіна, – у кожному солдата”.

Після цієї розмови “те питання, який з Можайськой гори і на весь! Цього дня тривожив П’єра, тепер представився йому абсолютно ясним і цілком дозволеним… Він зрозумів ту приховану… теплоту патріотизму, яка була в усіх тих людях, яких він бачив, і яка пояснювала йому те, навіщо всі ці люди спокійно і ніби легковажно готувалися до смерті “.

Але і для Андрія розмову з П’єром був важливий. Як це часто буває, висловлюючи свої думки одного, він сам ясніше зрозумів те, про що на самоті думав плутано – і, може бути, йому стало шкода свого життя, своєї дружби з цим величезним безглуздим П’єром, чия доля теж повинна вирішиться завтра, як долі всіх. Але князь Андрій – син свого батька, і ні в чому не виявляться ці його почуття; тільки взвизгнет кілька разів його голос, і знову “тонким, пискливим голосом”, як у старого князя, він визнається П’єру: “Ах, душа моя, останнє час мені стало тяжко жити. Я бачу, що став розуміти занадто багато. А не годиться людині їсти від дерева пізнання добра і зла… Ну, та не надовго! – Додав він “. Він майже силоміць виставив П’єра від себе, але, прощаючись, “швидко підійшов до П’єру, обійняв його і поцілував.

Ця сцена до болю нагадує його власне прощання з батьком перед від’їздом иа війну 1805 року, коли старий князь сердитим, пронизливим голосом кричав синові: “Попрощалися… іди!” І як старий князь тоді, залишившись один, згадав, може бути, свого сина дитиною, так зараз князь Андрій згадав Наташу і все світле, що було в його любові до неї, – і, “як ніби хто-небудь обпік його”, він згадав Анатоля, який до цих пір живий і веселий”.

Ось про що питав себе П’єр, проїжджаючи повз ополченців та солдатів: як вони можуть думати про що-небудь, крім смерті? А вони думають про життя, поки живі, і князь Андрій думає про життя – цим і сильні вони все.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

П’єр Безухов на Бородінському полі в романі “Війна і мир”