Особливості проблематики

В 1989 г у журналі “Наш сучасник ” був опублікований оповідання “Хата”. Як і в більшості інших добутків цього письменника, дія тут відбувається в селі. Головні герої “Хати” – люди літні. Оповідання змушує звернутися до наших джерел. Сьогодні людині, мабуть, бракує того, чим багаті герої оповідання: духовності, вірності традиціям, по-справжньому родинних зв’язків. Але, з іншого боку, ми одержуємо стільки зручностей, усякого роду можливостей, перспектив, ідучи по шляху прогресу. Що ж важливіше: духовні або матеріальні цінності?

Де, правда? На глобальні питання найкраще відповідає життя. Для самого Распутіна дуже важливо пам’ятати історію й любити свою батьківщину. Бути може, це звучить банально, але серце письменника стискується від болю побачивши суспільства, що “поміняло сенс життя” і втрачає Бога.

Він дуже дбайливо ставиться до національної спадщини. Особливо дорого письменникові ім’я Пушкіна: саме він багатьох “привів до Батьківщини, обпалив його солодким димом, указав на святість вікових каменів”. У минулому столітті люди теж випробовували “збуджену сверблячку отлепиться від національного тіла”. І заслуга

великого поета, крім усього іншого, у тім, що він зумів вчасно розглянути цю небезпеку й відмовитися від подібних ідей. Можливо, саме тому його й називають світочем російської культури, що найбільше Пушкін любив і цінував своє, рідне. Цим він і близький кожній російській людині, у тому числі й Распутіну. Уміння дорожити народними традиціями письменник цінує й у своїх старих-героях оповідань і повістей.

Чому завжди старі? За словами Распутіна “наодинці із природою й працями вони все життя при істині й Богу, вони не розкришили своє життя на криві побегушки по порожнім весям, навчанням і страстям”.

Такі герої й в оповіданні “Хата”. Сюжет його, на перший погляд досить простий. Через прийдешнє затоплення всіх людей із сіл, що коштують на Ангарі, змушують переїхати. Ця ж доля осягає й Гафію, жінку років п’ятдесятьох, що живе в Криволуцкой. А далі йде докладний опис того, як вона те поодинці, то із чиєюсь допомогою зводить свою хату на новому місці. Через це, здавалося б, незначної події круто міняється життя Гафії. Вона втратила все, що давало їй опору, упевненість у майбутньому. А тепер, виявившись осторонь від своїх односільчан, ця жінка виглядає зовсім нещасної, вибитої з колії. Вона щовечора бігає ночувати в Криволуцкую. Рідний будинок, вірніше, те, що від нього залишилося. Ангара, тайга – все це надає їй сили, допомагає перебороти страх. І вже з енергією, який позаздрили б молоді, Гафія зводить заново свою хату. Але як ця хата будується зі старих колод, так і життя героїні зводиться на колишніх початках і принципах. Вона ніяк не може зрозуміти умов нинішнього життя й прийняти їх. Чому молодь їде із села, кидає “могили й старовину”?

И це нерозуміння підсилює її щиросердечний біль, особисту трагедію. Дочка Ольга одна з перших переїхала в місто, коли їй було п’ятнадцять років. Потім народила дитини без батька й у підсумку спилася. Який жорстокий приклад і урок дала життя всім сільським дівчиськам, що раніше заздрили Ользі. Так хіба тільки їм? Щоб твердо стояти на ногах потрібно триматися Корінь – от проста мудрість, про яку в наші дні забули. Пам’ятають про неї лише герої оповідання Гафія да Савелій, такий же самотній старий. Солодкими спогадами спливають у їхній свідомості картини минулого, коли ввечері, сидячи у вогню, співали пісні, розповідали Казки так “ужасти”, як палили пекти по-старинці. Є в цьому щось чарівне, притягальне, що зачіпає за живе, щось що очищає душу, що лікує її. Де сьогодні зустрінеш таке? Плоди прогресу, як приймач, і телевізор, “убиває рідну пісню чужеголосьем”, знущаються з душі. А душу, на думку В. Распутіна, християнка. Для неї “немає нічого целебнее суму, немає нічого слаще її й сильніше, вона разом з терпінням вигодувала в нас незвичайну витривалість”. Цей святий сум, ” неохватно-спокійна, прониклива, ніжна”. Нею пронизане серце Гафії. А героїню силою вштовхують у нове життя, чужим і незрозумілу, де її духовним цінностям немає місця. Те ж переживає й Савелій. По вираженню Гафії, “було в ньому щось далеке”, звідти, з минулого, грунтовне, надійне… Але й він не витримав, подався угодам родичам і виїхав у райцентр. Як ні важко було героєві це зробити, він порвав зв’язок із землею, з “могилами й старовиною”. Але “в одного стебла корінь двічі не відростають”. Довідалася Гафія, що Савелій незабаром умер від раку. Героїня ж до кінця несла свій хрест, ні секунди себе не жалуючи. Коли вона лежала в лікарні, їй приснився сон про те, що її поховали не в труні, а в хаті. І, немов у нагороду їй, відбувається чудо, подібне тим, що були в казках, почутих нею в дитинстві. Можна сказати, що сон виявився пророчим.

Після смерті Гафії вмерло її пристановище. “Хата залишилася сиротою. Зиму простояла вона безжиттєвої – ні димку, ні вогника, із закритими наглухо вікнами, що заціпнуло., бездушна, холодна, скорботна. . . померла безмогильно”. Наводила вона “на живих важку тугу”. А коли “хтось догадався відкрити ставні” і “дати світло у віконця”, “…задихала хата, опам’яталася, натягнулася., вся, підставила сонцю маленькі осліплі очі., засльозилися, приймаючи тепло, і за два дні скинула із себе смертельний вид. – Господи! – хрестилися баби, обертаючись на хату. – Начебто Гафія відвертала”. Тепер біля її, як раніше ночі у вогню, засмучуються баби, відходячи душею. До разом з хатою живе пам’ять про російську жінку.

Тому так і називається Твір Распутін а, що оповідає про долю Гафії. Образ хати є ключовим в оповіданні. Він одухотворений. Письменник говорить нам про народження, життя, смерть і відродженні Будинку. Хата була “зачата”, залишилося тільки виносити так народити”. І після того, як вона була побудована, Гафія “плекала ” її: “по старинці скребла мостини косарем і натирала їх песочком… “

Коли господарка вмерла, “хата залишилася сиротою”. “Сніг завалив її зверху й знизу”. Так і “клякнула” вона доти, поки їй не дали світла. А по теплу стали заходити до неї баби. І “як би відразу виявлялися в інший світі, де панують “спокій, солодка н далеко, що йде замисленість,”, у якій “нечутно й згідно розмовляють одні тільки душі”. Як німб, над Агафьиной хатою “висіла тонка, прозора заграва із сонячного й місячного світла”.

Але час іде. Бабусь, що відвідують будинок Гафії, стає усе менше й менше. “Рік у рік ужимается в селищі життя”. Старіє зовні й сам Будинок. Мир довкола нього перебуває на грані катастрофи. Недарма в опис хати в, фіналі оповідання уведений біблійний мотив: “… видно було від її на всі чотири сторони світла”. Це вже редвестие Страшного суду. Бездуховний, погрязший, у дріб’язках, мир не думає про нього. Але Агафьин Будинок убирає усередину себе й зберігає все саме святе: святий сум, страждання, подвижництво, подання про совість. Тому опис хати напередодні катастрофи починають і закінчують оповідання. У першому з них велика кількість конкретних деталей. Вона “почорніла”, “осіла на лівий затемнений кут”, що постарів “до старезності”, із шибками, забитими пилом. Але з останніх сил тримає достоїнство й коштує “высоконько й подобранно”.

Зміст іншого опису більше глибокий. Мир навколо Агафьинои хати здається втомлена, розбитим, радість його – “вытершейся”. “Скільки тут скопилося невимовних зітхань, що хмаринки на небі затримувалися над цим місцем і повнилися ними, несучи із собою жнива людських серць”. Створюється враження, “що зношується увесь світ”. А на нього дивляться вікна Будинку, “як у всякої живої істоти”, дивляться “зсередини”. Хата стає метафоричним образом прихованих можливостей російського характеру. При зовнішній злиденності в ній “дрімають така завзятість, така витривалість, убудовані тут споконвічно, що немає їм ні якої віри”, Тільки відгукнуться вони в тому випадку, якщо їх “окликнути”, заявити про затребуваність кращих якостей людської душі.

Яка ж ідея може змусити “відгукнутися” ці безмірні сили? По Распутіну, це домобудівництво в самому широкому змісті цього слова. Пристрій власної душі, її ладу – от перша умова протистояння “процесу зношування”.

Друге – пристрій будинку як стану російського життя, що повинне бути засноване на забутих корінних початках: завзятості, витривалості, працьовитості. Все це дрімає в народі, але відгукнеться якщо окликнути. Тільки чи окликнуть?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості проблематики

Categories: Нові твори

Links