Особлива доля в урочистої оди в Росії

Її поетика пов’язана з вітчизняною традицією панегіриків (похвальних мовлень), а також із традиціями античної й західноєвропейської оди. Урочиста ода стала головним жанром у Росії XVІІІ в., що пов’язане з особистістю Петра І і його реформами. “Незрівнянних справ Петра Великого людській силі перевищити неможливо”, писав в одній з од М. В. Ломоносов

Урочиста ода в Росії XVІІІ в. це не тільки літературний текст, не тільки слово, але дійство, особливий обряд. Вона подібна до феєрверка або ілюмінації, якими супроводжувалися в Петербурзі

врочисті події в житті держави. Оди замовлялися урядом, і їхнє читання становило частину святкового церемоніалу

М. В. Ломоносов писав оди, присвячені Ганні Иоанновне, Іоаннові Антоновичеві, Єлизаветі Петрівні, Петрові ІІІ і Катерині ІІ. Однак зміст і значення похвальних од Ломоносова незмірно ширше й важливіше їхньої офіційно-придворної ролі. Похвальна ода представлялася Ломоносову найбільш зручною формою бесіди із царями. У кожній з них поет розвивав свої ідеї й плани, пов’язані з долями російського держави

Більша частина од була адресована Єлизаветі Петрівні. Це пояснюється не тільки тим, що з її царюванням

збіглися двадцять років життя самого поета, але й тим, що вона була дочкою Петра І, що, на думку Ломоносова, насамперед належало продовжувати справи батька. Поет виступає творцем, що створює своїм словом особливий мир, де немає місця повсякденним предметам і словам. Свідомість такої своєї місії дає йому право втручатися в державні справи, говорити “мовою богів” про насущні політичні й культурні проблеми, формулювати власні погляди й давати ради правителям

Так, в 1747 р., коли російський уряд збирався вступити у війну на стороні Австрії, Англії й Голландії, що воювали тоді проти Франції й германських держав, Ломоносов пише свою знамениту оду “На день сходження на всеросійський престол її величності государині імператриці Елиеавети Петрівни 1747 року”.

Ломоносов не був пацифістом, він пишався славою російської зброї й міццю Російської держави, здатного постояти за себе перед особою будь-якого ворога. Але, захоплюючись військовою міццю Росії, Ломоносов бачив і ті страждання, які несе війна простим людям. Тому, прославляючи оборонні війни, Ломоносов віддавав перевагу мирному стану народів, що він назвав словом “тиша”. Ода починається вступом, що містить хвалу цій тиші, тобто мирним часам, які сприяють процвітанню держави й благополуччю народу

Царів і царств земних відрада,

Кохана тиша,

Блаженство сіл, градов огорожа,

Коль ти корисна й червона!

Навколо тебе квіти майорять

И класи на полях жовтіють;

Скарбів повні кораблі

Дерзають у море за тобою;

Ти сиплеш щедрою рукою

Своє багатство по землі

Звертаючись до Єлизавети, Ломоносов славить її як поборницю миру, що при вступі на престол припинила війну зі шведами: Коли на трон вона вступила, Як вищий подав їй вінець, Тебе в Росію повернула, Війні поставила кінець

Що стосується мирного процвітання держави, те й тут у Ломоносова була чітко продумана програма. Він прекрасно бачив невичерпні багатства Росії: її повноводні ріки, плодоносні землі, казкові надра. Але все це, за словами поета, вимагає “мистецтвом затверджених рук”. Головним завданням свого часу Ломоносов уважало поширення наук, які допоможуть опанувати цими скарбами. Суспільна програма Ломоносова могла втілитися в життя тільки при одній умові: її повинен був прийняти й схвалити монарх. Для того щоб зробити свої доводи максимально переконливими, поет уводить образ Петра І. Ломиносів славить Петра за його військові успіхи, за створення морського флоту, за зведення Петербурга, але особливо за його заступництво наукам. Петро стає живим і переконливим прикладом для кожного з його спадкоємців

Михайло Васильович Ломоносов був великою людиною. Винятково великі заслуги Ломоносова в справі розвитку російської літературної мови. Недарма Радищев називав Ломоносова насадителем російського слова. Другого такого в російській науці не було. Але тем сильніше проявляється його геніальність, що він, будучи вченим, був одним із провідних літераторів свого часу. Він на власному прикладі довів, що людина може займатися наукою й одночасно мистецтвом, фізикою й літературою. Теоретична філологічна робота й практична письменницька діяльність Ломоносова пов’язана з розквітом російського класицизму, однак не замикається повністю в рамках цього напрямку. За межі теорії класицизму виходять ідеї Ломоносова про історичну обумовленість стильової системи російської літературної мови, викладені в Передмові про користь книг церковних у російській мові (1758). До Ломоносова російська літературна мова відрізняла безладна суміш всіляких язикових елементів. У письмовому й усному побуті вживалися й споконвіку російські слова, і церковнославянизми, значна частина яких постаріла, і заюшили в достатку в російську мову із часів Петра І усілякі варваризми. Це був украй строкатий, великоваговий по своїй синтаксичній конструкції мова. Він не міг задовольнити зростаючим потребам науки й культури, назріла історична необхідність корінних, рішучих перетворень. У Передмові… висловлена схема розподілу літературної мови натри стилю високий, середній і низький. Саме по собі вчення про три стилі сходить до глибокої стародавності. В античних риториках, у підручниках красномовства духовних шкіл Заходу, Південно-Західної Русі й Московської держави постійно розглядаються три різновиди мовлення

Три стилі розмежовуються по пристойності матерій. Установлюється залежність між матерією, тобто темою, предметом викладу, жанром і стилем. Висока матерія вимагає високого жанру й відповідно високого стилю, низька матерія вимагає низького жанру й відповідно низького стилю. Для кожного жанру передбачається один із трьох стилів, відхилення не дрпускаются. Героїчні поеми, оди, прозаїчні мовлення про важливі матерії повинні були бути написані високим стилем; всі театральні твори, у яких потрібно звичайне людське слово до живого подання дії, віршовані дружні листи, сатири, елегії, прозаїчні описи справ достопам’ятних і навчань шляхетних середнім; комедії, розважальні епіграми, пісні, у прозі дружні листи, опис звичайних справ низьким

Ця регламентація для того часу мала певне позитивне значення, оскільки сприяла впорядкуванню вживання язикових ресурсів, що є однієї з найбільших заслуг Ломоносова в реформі росіянці словесності

Такий підхід був неоднозначно зустрінутий сучасниками, але оскільки сформована до XVІІІ століття ситуація в мові вимагала кардинальних рішень, то теорія Ломоносова зрештою восторжествувала. Ломиносів також розглядав свою стилістичну теорію як засіб боротьби зі зловживанням іноземними словами

Він рішуче повставав проти непродуманих запозичень, що засмічували живе джерело народного слова. І в пору, коли дворянська верхівка, а також заїжджі іноземці скептично розцінювали можливості російської національної мови, робота Ломоносова по створенню своєї наукової термінології мала дуже велике значення. Він ішов тут різними шляхами. В одних випадках заміняв іноземні терміни вітчизняними назвами, в інші вводив у зворот відомі російські вираження для позначення нових наукових понять, у треті надавав іншомовним термінам, що міцно ввійшли в російський словник, форми, близькі до норм вітчизняної граматики

Маючи прекрасне фонетичне чуття, Ломоносов вдало переробив оризонт на обрій, квадратуум на квадрат, ваторпас на ватерпас і т. д.

Все це сприяло нормалізації російської літературної мови на певному етапі його розвитку. На практиці Ломоносов указав шляхи до подолання своєї теорії, до утворення тієї нової стилістичної системи російської літературної мови, твердження якої зв’язується з ім’ям Пушкіна

Навіть в одах, якими Ломоносов найбільше прославився серед сучасників, у виборі й уживанні слів і граматичних форм він далеко не завжди треба правилам високого стилю. Не випадково Пушкін сказав: Склад його, рівна, квітуча й мальовничий, заміна головне достоїнство від глибокого знання книжкової слов’янської мови й від щасливого злиття оного з мовою простонародним. І це в часи класицизму, часи, коли в суперечці про верховенство форми й змісти не могла бути ніяких сумнівів у лідерстві форми, а за порушення чистоти жанру можна було на все життя прослить графоманом! Та й теорією трьох стилів змішання славенского з російським простонародним в одному добутку не допускалося. Ще цікавіше й важливіше в одах Ломоносова вільний перехід від однієї манери вираження до іншої, зміна стилю. Якщо від традиційних, покладених по етикеті вихвалянь царів і цариць він переходить до предметів, які вважає дійсно важливими, то залишає слов’янізми, пишномовність, изукрашенность.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особлива доля в урочистої оди в Росії

Categories: Шкільні твори

Links