Оноре де Бальзак (1799-1850р. г.)

Бальзак був сином дрібного буржуа, онуком селянина, він не одержав того виховання й утворення, що надають своїм дітям дворяни (частка де була їм привласнена). Він з тих молодих, працьовитих людей, яких у Росії називали різночинцями. З тих, кого не вчили гувернери, але вони з одержимістю й пристрастю, просиджували ночі над підручниками, розплачуючись за успіхи, єдиним своїм капіталом – здоров’ям. Бальзак був посланий батьком у Париж вивчати право

Він одержав юридичне утворення, але судової кар’єри не зробив. Його багатотомний добуток

“Людська комедія” включає 2000 персонажів, 93 роману, а всього замислювалося письменником 150. Бальзак мріє відобразити свою епоху цілком, показати приватне життя, політичну, військову столичну, провінційну – дати “етюди про вдачі” різних соціальних кіл. Відкриття Бальзака – це відкриття соціальної людини, зображеного у зв’язках зі своїм середовищем. Такими перед нами з’являються: лихвар Гобсек, що не збирається прощати своїм боржникам, наприкінці роману Бальзак зображує самого лихваря рабом скнарості, маніяком сидячому в коморі заповненій гниючими продуктами, це й графиня Дересто, що своїм марнославством

і кокетством погубила й розорила свого чоловіка, батько Горео, що віддав дочкам все своє багатство й умер в убогості й самітності й багато інші

У своєму романі “Гобсек” Бальзак показує головного героя, особистістю неабияким, наділеним таємничим минулим. В 10-тилетнем віці Гобсек утік з будинку юнгою, і плавав близько 20 років. У молодості був зв’язаний зі знаменитими корсарами, брав участь у війні за незалежність США. Така доля нагадує про мандрівки романтичних героїв, але Гобсек не романтик, у нього одна пристрасть до грошей, що погасила всі його бажання. Бальзак називає його “людину-вексель”, “людина-автомат”, у нього своя філософія. Розумний і проникливий Гобсек, по-своєму навіть чесний, бачить людей наскрізь із їхніми пороками, але Гобсек не протистоїть злу, він саме джерело зла, руйнування життя, у нього в руках гроші, він велить людьми тим повніше, чим більше розтлінні душі його жертв спрагою насолоди, розкоші, марнославства. Він дуже яскраво описує Максима де Трая, білявого, пещеного красеня, аристократа, безпринципного, егоїстичного, живучого за рахунок жінок. Оповідання в романі ведеться від імені адвоката Дервиля, не багатого й не знатного, але чесного й чималого парубка, що був знаком з Гобсеком і розповідає про його життя й життя тих людей, які перетиналися з ним. Гобсек дійсно божевільна машина, але його не торкають не сльози, ні ридання, своя відмова допомогти він мотивує тим, що люди повинні твердо стояти на ногах і жити по своїх засобах. Він призирает зніжених аристократів, здатних тільки витрачати багату спадщину й з повагою ставиться до людей, які заробляють на життя чесною працею

У добутку “Батько Горео” дія відбувається в Парижі в пансіонаті вдови мадам Воке. У добутку діють ті ж персонажі, що й у Гобсеке, але додаються й нові особи. Пансіонат удови Воке – це місце, де проживають люди з невисоким статком, люди різних соціальних шарів: торговці, чиновники, студенти й колишній каторжник. Усе в цьому будинку говорить про бідність: і старі меблі з потертими килимами надщерблені тарілки й камін, де через економію не розводять вогонь. Як порівняння або зіставлення дається опис великосвітського салону Віконтеси де Бошан, там збиралися вершки суспільства, але й мешканці пансіонату Воке й відвідувачі великосвітського салону живуть по тим самим вовчих законах: перемагає той, у кого є гроші, хто безпринципний і не гребує ніяких засобами заради досягнення своєї заповітної мети – розбагатіти

Дуже яскраво зображений у романі образ студента Растиньяка, цей парубок приїхав із провінції вчитися в Паризькому університеті, зробити кар’єру й домогтися багатства. Ростиньяк завдяки родинним зв’язкам з Віконтесою був вхожий у її будинок. Горео колишній власник макаронних фабрик, також бував на світських раутах у салоні у Віконтеси, завдяки вдалим заміжжям своїх дочок, одну він видав за банкіра Нюсенжена, а второю за графа де Ресто. Він розділив своє багатство між двома дочками й подібно Шекспірівському “королеві Лір” занадто пізно відкрив для себе істину – дочки не люблять його, їм потрібні тільки гроші, він умирає на самоті, і навіть поховати його не прийшли його рідні (“Гроші дають всі, навіть дочок”). І для Растиньяка гроші виявилися важливіше всього, (писав своєї матері – “життя в Парижі – це битва й зброя в ній – золото”). Колишній каторжник Вотрен цинік, що розтліває душу Растиньяка. Всі мешканці пансіонату Воке дуже колоритні, і кожний одержує по заслугах

“Євгенія Гранді”

Дія відбувається в провінції, у невеликому місті Сомюре. Євгенія Гранді, молода жінка, що живе в будинку свого батька, багатого буржуа – виноградаря. Її батько – теперішній фінансовий геній. Він примножив своє багатство, але людські властивості його душі залишають бажати кращого. Він неимоверно скупий. Коли до нього приїжджає його племенник Шарль зі звісткою про смерті його брата, вона журиться про ті витрати, які йому мають бути: жалобні плаття для рідних і їжа для Шарля. У скоре Шарль їде в Індію на пошуки легкої долі (багатства), а Євгенія, що щиро полюбила Шарля, сім років, вірно, його чекала. Образ Євгенії Гранді – це найясніший образ Бальзака. Ця дівчина, хоч і виросла в будинку батька, зовсім не жадібна, не корислива. Перед від’їздом вона віддала Шарлю всі свої заощадження: (“Гроші – тільки засіб, от і всі!”), її перша любов, так і виявилася єдиної, але Шарль обдурив її, він приїхав і женився на іншій багатій спадкоємиці, а жаль він випробовує, лише тоді, коли довідається, що Євгенія одержала спадщину набагато більше, ніж його дружина. Євгенія присвятила своє життя допомоги біднякам. Його геніальність саме в тім, що він створив саме соціальні типи (у кожного з них є свої пристрасть, у Гобсека пристрасть до накопичення, що зробила його маніяком, у Горео батьківська любов, у Растиньяка честолюбство, а в Євгенії Гранді шляхетність натури). Багато хто з персонажів перехідні з одного роману в іншій не залишаються не зміненими. Шлях до досягнення бажань грунтується на тверезому знанні життя, гіркому розчаруванні, розплати за отримане багатство щиросердечним спокоєм

“Хроніка царювання Карла IX ” – Проспер Мериме

Сюжет роману взятий з епохи релігійних війн, боротьби католиків з гугенотами в XVI в. У центрі роману, події 24 серпня 1572 року. Кульмінаційний момент розвитку цього роману “Варфоломеевская ніч”, страшна різанина гугенотів учинена католиками. “Хроніка царювання Карла IX ” один з найбільш глибоких проявів переконаного антикатолизма Мериме. Головні діючі особи: один Бернар – гугенот і Жорж – католик, вони люблять друг – друга, але в підсумку брат убиває брата


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Оноре де Бальзак (1799-1850р. г.)

Categories: Нові твори

Links