Образ Захара Беркута

У 40-х роках XIII століття монголо-татарські орди, очолювані внуком Чингісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Вогнем і мечем плюндрував Батий землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров’ю. Але український народ мужньо боронив рідну землю. Про один з епізодів цієї героїчної боротьби наших пращурів з іноземними загарбниками знайомить нас Іван Франко в повісті “Захар Беркут”.

Дев’яносторічний Захар все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя. Дізнавшись

про наближення монголів, він ставить перед тухольцями завдання не відбити, а розгромити ворогів, що прийшли на їхню землю. “Не велика наша заслуга буде, коли відіб’ємо монголів… Сини наші погибли з їх рук, кров їх обагрила нашу землю і кличе нас до помсти”.

Свій обов’язок перед громадою Захар Беркут усвідомлює за будь-яких, навіть найдраматичніших, обставин. Це ми бачимо в ту трагічну хвилину, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів з долини в обмін на полоненого молодого Беркута. Люди розуміють біль батьківського серця Захара, просять прийняти цю пропозицію, але громадський

ватажок відмовляється, пояснюючи це тим, що монголи підуть нищити їхніх сусідів, які не підготовлені до боротьби і зазнають ще страшнішого горя від нападу ворога.

Він підкорює свої батьківські почуття громадським інтересам, і тому твердо та переконливо звучить його відповідь посланцеві Бурунди: “Або ми всі загинемо, або ви всі – іншого вибору нема”.

Тухольцям у героїчній боротьбі пощастило розбити ворога, залишалася тільки невелика купка потопаючих монголів разом з Бурундою, серед яких був і Максим. Вороги просять Захара відпустити їх в обмін на молодого Беркута. І цього разу Захар змушений приборкувати батьківські почуття.

Він вважає цю пропозицію неможливою, бо знає, який підступний і жорстокий Бурунда, знає, що він ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. “Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має йти хоч один ворог нашого краю!” – каже Захар Беркут. Велику силу духу, твердість і стійкість показує він у грізний для свого народу час.

У своїй останній промові перед громадою Захар говорить про те, що тухольці перемогли ворога не лише зброєю, а й мудрістю, дружбою, згуртованістю. Як заповіт нащадкам звучать його слова: “Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”.

У цьому образі втілені мудрість, мрії і прагнення народу до майбутнього життя у злагоді, мирній праці та дружбі. Цим твором Франко закликає нас любити свій народ, свою країну, вірно їй служити, цінувати єдність, згуртованість.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Захара Беркута

Categories: Твори з української літератури

Links