Образ Воздвиженского в романі И. Нечуя-Левицького “Хмари”

Відсутність авторської симпатії до образа Воздвиженского відчувається вже в його портреті. Він один “вище всіх цілою головою” був “поводирем” тульських студентів – “…великий, як обеліск”, рум’яний, його “повні щоки були здорові якось по-сельски”. Він мав “жилаві руки, кремезні плечі й шию й накидався на торговця-коробейника”. Портрет створений індивідуалізоване, у дусі натуральної школи. Автор начебто підкреслюючи на тлі його фізичної сили духовну неміч, не подає широкого й крислатого портрета героя, як

робить це Сдашковичем.

Але портрет Воздвиженского подається перед портретом Дашковича. Дотримуючи саме такої їхньої послідовності, автор начебто підкреслює, що, не вважаючись зі своєю особистісною ущербністю, Воздвиженский як представник великого й “старшого братнього” народу російського буде мати переваги у швидкості здійснення власної кар’єри, побудови свого благополуччя, тому що всі вершки громадського життя збирали в Україні саме росіяни. Досить для цього пригадати хоча б розкішні покои митрополита, що, до речі, теж приїхав з Росії, де стояли більші крісла, криті малиновим оксамитом, із золотими

спинками, з парчевими кистями, де лежали килими на кілька сажнів, заткані чудовими квітами й кистями. Дивлячись на такі розкоші всім тульським студентам захотіло стати київськими митрополитами. Але будуть піклуватися такі чужоземні митрополити не про добробут народу, за рахунок якого вони збираються жити, а за власне благополуччя. Таким був і Воздвиженский.

Жадібність до теплого місця й ситого життя обумовили його поводження й учинки під час навчання в Київській духовній академії. Воздвиженский – людина аморальний. Він без утисків совісті маніпулює людьми. Щоб залишитися в Києві й на добрій посаді й обдурити ректора він починає доглядати за донею протоієрея, тому що “він був земляк і товариш ректорів по школах”. Однак, насправді “жениться там не думав, тому що протоієрей був небагатий”.

Воздвиженскому було байдуже, що він зламав заради власної вигоди долю невинної дівчини, що люди навіть на його весіллі з Мартою говорили, що він дівочий зрадник, що одну начебто любив, а іншу взяв у дружин через жадібність до приданого. Цей проноза хитруваннями домігся успішного закінчення академії й посади професора, а потім зручно одружився з дочкою Сухобруса.

Йому далекі інтереси науки й виховання молоді. Викладацька робота для нього – лише засіб зайняти помітне положення в суспільстві. “Воздвиженский не любив науки, не поважав її, мав її тільки за спосіб прокласти собі тропу в житті і якнайбільше витягнути з її через це грошей, їжі, напоїв і всякого добра!”. У своїх лекціях він десятками років не міняв нічого, однак, не розуміючи, що він викладає, не міг запам’ятати ні слова й читав з пожовклих промаслених сніданками папірців. Студенти не любили лекцій Воздвиженского, а щоб не була аудиторія зовсім порожній, вони ходили до нього на заняття почергово.

Непрофесійність лектора, однак, не стала перешкодою для ректорського пещення, що допустив свого земляка-улюбленця до університетської скарбниці

Воздвиженскому були далекі інтереси народу, на землі якого він живе й за рахунок роботи якого існує. Він ненавидить мову й готовий навіть спалити книжку з українськими піснями. Таке відношення до книжки абсолютно суперечить сутності вченої інтелігентної людини. Воздвиженскому навіть далека й робота, що він виконує. Він визначений, що росіянин на поневоленій Україні й без надмірної витрати зусиль створить собі блискучу кар’єру, аби тільки він вивчив мистецтво підлабузнювання до вищого керівництва, що теж походило з росіян, тому лекції читав при повній байдужості аудиторії, а наміру Дашковича вивчати народ, його мову й культуру викликали в нього тільки саркастичний сміх

Отож, Воздвиженский шукає в науці матеріальної вигоди, виконує роботу лише в тих границях, які необхідні для проживання, книжками не цікавиться ніякими, ні філософськими, ні слов’янофільськими, ні навіть московськими, а українські він просто ненавидить. Його ненависть до всього українського вилилася саме в акті спалення книжки з українськими піснями. У цій сцені втілена шовіністична політика російського уряду до України. Знищення всього українського продовжувалося вже в Радянському Союзі, але з більшим розмахом, чим у Воздвиженского. Агент більшовицького руху Погружальський в 1965 р. спалює не одну книжку, а всю Центральну наукову бібліотеку Української Академії наук Вкиеве.

Воздвиженский, як теперішній великорос, визнає й поважає лише силу, що на вістрях багнетів несе москаль

У романі И. Нечуй-Левицького ” Хмари ” в образі Воздвиженского зображена українська інтелігенція, що живе в Україні, але не бачить у ній своєї Батьківщини, не переймається до неї патріотичною любов’ю


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Воздвиженского в романі И. Нечуя-Левицького “Хмари”

Categories: Нові твори

Links