Образ України в поезії В. Симоненка

Я… з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
В. Симоненко. “Україні”
У шістдесяті роки XX століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів – І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди – цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.
Василь Симоненко прожив недовге життя – лише 28 років, але його життя продовжується в

його поезії, бо вона близька своїми мотивами і сьогоднішньому читачеві.
Тема рідної землі, України була провідною у ліриці В. Симоненка:
Землю люблю я широку мою,
Хай би піском шелестіла,
Хай би пустеля у ріднім краю, –
Все ж він і рідний і милий.
(“Моя любов”)
У кожному слові молодого поета – любов: любов до своєї землі, до людини, до своєї Батьківщини. Образ України як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця Вітчизни, без якої життя втрачає смисл; звернення до земляків: любити рідну землю і дбати про її майбутнє – розкрито у таких поезіях: “Лебеді материнства”, “Україні”,

“Задивляюсь у твої зіниці…”, “Земле рідна! Мозок мій світліє…” та інших.
У своєму щоденнику В. Симоненко писав: “Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мати подарувала мені життя”. Гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні звучить у поезії “Лебеді материнства”:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Бо двох Батьківщин, як і двох матерів, не буває. Ця сповнена материнською ніжністю поезія утверджує одвічну істину: без Батьківщини немає людини. А для поета Україна – це:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, Мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
(“Задивляюсь у твої зіниці…”)
Це для неї – рідної Вітчизни – поет творить і живе:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю…
(“Задивляюсь у твої зіниці…”)
Заради майбутнього своєї Батьківщини борються її сини:
Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
(“Задивляюсь у твої зіниці…”)
Бо доля України – найважливіше для ліричного героя Симоненкової поезії. Тому що щасливим він буде тоді, коли процвітатиме його країна, коли буде в ній мир і спокій, коли в ній щасливо житимуть люди:
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
(“Україні”)
Ліричний герой поезії В. Симоненка – це образ сина-патріота, що гостро відчуває свій кровний зв’язок із рідною землею і готовий на самопожертву за щастя України:
Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу!
(“Україні”)
Поет ніби передбачив у цій поезії свою долю – поет живе сьогодні в імені своєї Батьківщини.
У поезії “О земле з переораним чолом…” поет говорить про складну історичну долю України з переораним скорботою чолом, але дорогу серцю її синів:
О земле з переораним чолом,
З губами, пересохшими від сміху,
Тебе вінчали з кривдою і злом,
Байстрятам шматували на утіху.
Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття
Любове світла! Чорна моя муко!
І радосте безрадісна моя!
Бери мене! У материнські руки
Бери моє маленьке гнівне Я!
Для мене найсвятіша нагорода –
Потрібним буть, красо моя, тобі.
Сила поезії В. Симоненка – у безмежній щирості й правдивості. Його поезія має перетворюючу силу: теплі і такі звичайні слова примушують читача замислитись, як він живе:
Ті пісні мене найперші вчили
Поважать труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Ласкою своєю зігріва.
(“Грудочка землі”)
Отже, патріотизм, вірність рідній Україні, безмежна любов до свого народу, його культури – ось основні мотиви лірики Василя Симоненка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України в поезії В. Симоненка

Categories: Твори з літератури

Links