Образ Русалочки в однойменній казці Х.-К. Андерсена

У міфах, переказах, легендах відносини русалок з людьми складаються по одній схемі: русалка, мстячи людині за свою загибель, прагне повернути те право, що є в людини – право на безсмертну душу. Тому завдання міфологічної русалки – змусити людину полюбити себе, вступити з нею в любовні відносини, адже тільки таким способом вона може повернути собі безсмертну душу. Любов людини до русалки як би компенсує те зло, що людина їй колись наніс. Право на помсту, право на загибель людини русалка одержала споконвічно. Вона ворожа людині, що забуває,

що цю ворожнечу він створив сам.

Подання в людей про русалок у казці Андерсена існують. “У маленькій бухті вона ( Русалочка ) побачила целую юрбу голеньких дітлахів, які плескалися у воді; вона хотіла пограти з ними, але вони злякалися й утекли, а замість них з’явився якийсь чорний звірок, і так страшно прийнявся на неї дзявкати, що русалочка перелякалася й спливла назад у море”. Діти не випадково злякалися русалки – очевидно вони знають, що за істоту з’явилося перед ними й чому його треба боятися. Мир людей у казці Андерсена ми бачимо очами інший світу, очами русалки. Русалку залучає цей мир, але він їй

не зрозумілий і страшний; люди теж бояться русалку, як і в міфології, де існують навіть обережи від її й усілякі засоби порятунку.

Як люди не забувають про можливу появу русалок, постійно остерігаючись їх, так і русалочка Андерсена думає про людей, але не боячись, а захоплюючись їхнім миром. “І от принцеса згадувала ці дивовижні ліси, зелені пагорби й чарівних дітей, які вміють плавати, хоча в них і немає риб’ячого хвоста.”

Подивимося на сцену аварії корабля, де русалка нагадує сирену, тому що вона сидить на скелі й співає. Їй ця стихія не страшна, але людьми вона сама сприймається як знак смерті, а може і як причина її. Адже сирена в грецькій міфології – демонічна істота, “породжена рікою Ахеллоем і однієї з муз, це напівптаха – напівжінки, що успадкували від батька дику стихійність, а від матері божественний голос. Вони живуть на скелях острова, засіяних костями з висохлою шкірою їхніх жертв, яких заманюють співом.” Тому відгомони міфології в казках Андерсена є. “Вона сіла на саму більшу скелю, вітер розвівав її довгі волосся, а моряки злякано обходили гору подалі… На кораблях забирали вітрила, люди металися в страху й жаху, а вона спокійно плила на крижаній горі й дивилася, як вогненні зигзаги блискавок, прорізавши небо, падла в море.” Противопоставленность русалок, сирен і людину відчувається, ми бачимо перелякане відношення людей стосовно сирен, що несуть, на їхню думку, смерть на море. Сирени – вісники смерті. “Русалочки бачили, що корабель приречений на загибель, вони підпливали до нього й ніжних голосів співали про чудеса підводного царства й умовляли моряків не боятися опуститися на дно.” Андерсен, залишаючи цю ідею, все-таки переглядає її. Це людина так сприймає міфологічний мир, це людина думає, що сирени – причина його загибелі, але насправді всі не так. Якщо ми знову звернемося до міфології, то побачимо, що основна мета русалок, та й інших міфологічних істот, – погубити людини або хоча б нашкодити йому. Русалки псують урожай, крадуть одяг, затаскують у воду молодих дівчин і затягають чоловіків. У казці Андерсена русалки – миролюбні істоти, які не тільки не заподіюють людям зла, але й рятують їх. До людського миру русалки випробовують повагу: бабуся називає мир людей “вищим світлом”. Морська відьма допомагає русалочке ввійти в цей мир.

Але, входячи в мир людини, андерсеновская русалочка втрачає зовнішність русалки, відмовляється від того, що неї робить русалкою. Вона фактично перестає бути русалкою. Вийде так, що людиною, як вона мріяла, русалочка не стане, а назад русалкою стати не зможе. Ідея небезпеки, що приносять русалки, у казці залишається. Андерсен трактує цю ідею ще й эстетически. Для людини хвіст русалочки, як пояснює їй відьма, виродливий. І щоб русалочку прийняли у світі земному, їй треба мати людський образ, людський вид, тобто бути людиною.

Міфологічну русалку можна зустріти й у воді, і в полях, і в лісах, і на деревах і навіть побачити з вікна свого будинку. Тому можна зробити висновок, що міфологічна русалка, на відміну від андерсеновской, може мати людські ноги (перебігає поля, ховається в стогах сіна).

“У лукомор’я дуб зелений; Златая ланцюг на дубі тім; И вдень і вночі кіт учений Все ходить по ланцюзі навкруги; Іде праворуч – пісня заводить, Ліворуч – казку говорить. Там чудеса: там лісовик бродить, Русалка на галузях сидить…”

Простеживши за поводженням і місцезнаходженням міфологічної й андерсеновской русалок, можна сказати, що відносини з людьми міфологічної русалки в корені відрізняються від відносин з людьми русалочки Андерсена.

Забравши тему зла, заподіяного людиною русалці в той час, коли вона ще була звичайною жінкою, Андерсен у казці не протиставляє, а зіставляє й з’єднує два мири – людських і казковий, двох істот – міфологічне й людське. І з’єднує їх не ворожнеча й помста, а любов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Русалочки в однойменній казці Х.-К. Андерсена

Categories: Нові твори

Links