Образ Онєгіна – “зайвої людини” у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Наступившая після перемоги у Вітчизняній війні 1812 року реакція в Росії повалила прогресивно мислячу інтелігенцію в стан пригніченості, пригніченості. Найбільш активна, передова частина дворянства створювала таємні суспільства, щоб установити в країні більше прогресивний державний лад.

Інші, менш діяльні, але розумні, чесні, критично мислячі представники суспільної еліти, усвідомлюючи несправедливість державного ладу, нікчемність, вульгарність дозвільного способу життя з безліччю віджилих світських умовностей, не знаходили в собі

досить рішучості, сміливості, ясних подань про спосіб зміни соціального ладу, упадали в депресію, стан підкресленої байдужності до духовного й громадського життя. Євгеній Онєгін із числа таких пасивно протестуючих, критично настроєних мислячих людей, що не бачать шляхів виходу із кризи, що не знаходить застосування своїм незвичайним здатностям і від цього страждаючих, відторгнених від живого життя й переживающих особисту драму щиросердечної невпорядкованості, непонятости, непотрібності.

Євгеній Онєгін одержав типове для свого часу й суспільного становища модне домашнє виховання й утворення: спочатку французька

гувернантка, а потім гувернер – “француз убогий, щоб не змучилося дитя, учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої…” У результаті “Він знав досить по-латинському, щоб епіграфи розбирати”, мав достатнє подання про літературний процес, щоб підтримувати світська розмова: “…пам’ятав, хоч не без гріха, з Энеиды два вірші”, “сварив Гомера, Феокрита”, хоча “не міг він ямба від хорея, як ми не билися, відрізнити”. Настільки ж неглибокі були його пізнання у світовій історії, “але днів минулі анекдоти від Ромула до наших днів зберігав він у пам’яті своєї”. Правда, Євгеній “…читав Адама Смита й був глибокий економ”, але саме прогресивні економічні теорії не обговорювалися в колі його знайомих. Одним словом, освіченість Онєгіна була поверхневої, несистематичної, і тільки “…щасливий талант без принужденья в розмові торкнутися до всього злегка, з ученим видом знавця зберігати молчанье у важливій суперечці” дозволяли йому в очах навколишніх виглядати досить просвященным, критично мислячою людиною. До того ж вимоги аристократичного суспільства були досить низькими, і Онєгіна охоче приймали у світлі:

Він по-французькому зовсім

Міг висловлюватися й писав;

Легко мазурку танцював

И кланявся невимушено:

Чого ж вам більше?

Світло вирішило,

Що він розумний і дуже милий.

Онєгін веде типовий для “золотої молоді” свого часу спосіб життя: відвідує бали, ресторани, театри, потім спить за полудень, зустрічається з дамами, яких він умів “лякати отчаяньем готовим, приємної лестощами забавляти… розумом і пристрастю перемагати”. Але Онєгін виділяється із загальної маси аристократичної молоді: чим би він не займався, йому постійно супроводжує стан розчарованості, незадоволеності, “щиросердечної порожнечі”. Його “мрійлива відданість, ненаслідувальна чудність і різкий охолоджений розум”, внутрішня шляхетність, самокритичність, порядність не дозволяли йому безтурботно віддаватися ледарства, вести марнотратний спосіб життя, і “вільний, у кольорі кращого років, серед блискучих перемог, серед вседенних насолод” Онєгін випробовує почуття гіркоти, нудьги, презирства до “світла порожньому”:

Йому знудив світла шум;

Красуні не довго були

Предмет його звичних дум;

Зради стомити встигли;

Друзі й дружба набридли…

…російська нудьга

Їм опанувала потроху;

Він застрелитися, слава богові,

Спробувати не захотів,

Але до життя зовсім охолонув.

Онєгін намагається вирватися з бездуховного, штучного, порочного кола зневажуваного їм світського суспільства за допомогою самоти, літературних праць, “…але праця завзятий йому був тошен…” Смерть дядька привела його в середовище помісного дворянства, але неабиякий розум, волелюбні настрої, критичне відношення до дійсності, підкреслена незалежність, небажання підтримувати обтяжні світські відносини прирекли його на повну самітність. Обмежені, недалекі поміщики дали йому невтішну характеристику “найнебезпечнішого дивака”, що підкреслює відчуженість Євгенія, несхожість на стереотипи “світської черні” його поводження:

“Сусід наш неук; сумасбродит;

Він фармазон; він п’є одне

Склянкою червоне вино;

Він дамам до ручки не підходить;

Всі так так немає; не скаже так-з

Иль немає-з”.

Такий був загальний глас.

Онєгін здійснив у своєму маєтку прогресивне соціально-економічне перетворення: “Ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив; і раб долю благословив”, але на цьому вся його участь у житті селян і закінчилося. У провінції Онєгін знайомиться з утвореним, романтичным молодим поетом Ленским, що вірив у прогресивне перетворення суспільства, “вірив, що друзі готові за честь його приять окови… Що їхня безсмертна сім’я непереборними променями коли-небудь нас опромінить і мир блаженством обдарить”. Ентузіазм, захопленість, мрійність, “палка розмова” юного поета викликав поблажливу посмішку розчарованого життям, не живильних ніяких ілюзій, що не має ідеалів, що не вірить “миру досконалості”

Онєгіна. Але розум, освіченість, неприйняття навколишнього світу ощадливості й бездуховності зблизили героїв:

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою.

Спершу взаємної разнотой

Вони один одному були нудні;

Потім сподобалися…

Але дружба ця закінчилася трагічно: “всім серцем юнака люблячи”, Онєгін, проте, не зміг піднятися над суспільними забобонами й через дурну незлагоду вбив Ленского на дуелі.

Повернути Онєгіна до життя, розбудити його почуття, додати свідомість його життя могла любов прекрасної, щирої дівчини Тетяни Ларіній. Євгенієм дійсно опанував “чувствий запал стародавній”, щиросердечна спустошеність готова була мерзнути під враженням потоку, що нахлинув, теперішнього почуття, але Онєгін не знайшов у собі досить емоційних сил для внутрішнього відродження й відкинув любов Тетяни. Набагато пізніше, зустрівши замужню Татьяну, що блищить у світлі, Онєгін випробував теперішню любов, але повернути минуле неможливо: вірна своєму першому глибокому почуттю Тетяна не хоче зруйнувати мир своєї сім’ї. Переконаність Онєгіна в тім, що “вільність і спокій заміна щастю” була спростована всім життям, підсумок якого безрадісний:

Доживши без мети, без праць

До двадцяти шести років,

Нудячись у бездіяльності дозвілля

Без служби, без дружини, без справ,

Нічим зайнятися не вмів.

“Охолоджений розум” героя залишився незатребуваним суспільством, і його життєвий шлях вів у тупик, у безперспективність, у безвихідність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Онєгіна – “зайвої людини” у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links