Образ князівни Марьи
У романі “Війна й мир” Толстої рисуне майстерно й переконливо неякдо типів жіночих характерів і доль. Рвучка й романтичная Наташа стає в епілозі роману “плодокручений самкою”, осередком материнских життєвих енергій. Гарна, развращенная й екзотично дурна княгиня елен Курагина, що втілила в собі всі достоїнства й недоліки столичного суспільства, княгиня Друбецкая – мати-квочка, юна “маленька княгиня” Ліза Волконська – ніжний і скорботний ангел оповідання, і, нарешті, князівна Марья, сестра князя Андрія. Князівна безвиїзно
І далі Толстой немов уражений побаченим: “Ока князівни, більші, глибокі й променисті (начебто промені теплого світла іноді снопиками виходили з них), були так гарні, що дуже годинате, незважаючи на некрасивість усього чица, очі
Те, що ока – зеркало душі, загальне місце. Але душу князівни дійсно прекрасна, добра й ніжна. І це її світлом лучаться очі Марьи. Князівна Марья розумна, романтична й религиозна.
Вона покірно переносить ексцентрическое поводження батька, його здівки й глузування, не перестаючи бесконечно глибоко й сильно любити його. Вона любить “маленьку княгиню”, любить свойого племінника Миколи, любить зрадившишую її компаньйонку-француженку, любіт брата свого Андрія, любить, не вміючи виявити це, Наташу, любить порочного Анатоля Курагина. Її любов така, що всі находящиеся поруч підчиняются її ритмам і рухам і растворяются вней. Толстой наділяє князівну Марью здивуйтельной долею. Він реалізує для неї будь-які, самі сміливі романтичні мрії провінційної панянки.
Вона періживає зраду й смерть близьких, її спасает з рук ворогів бравий гусар Николинька Ростов, її майбутній чоловік (як отут не вспомнитка Козьму Пруткова: “Якщо хочеш бути гарним – ходи в гусари”). Довге томління взаємної закоханості і юшкаживаний, і наприкінці – весілля й счастливая сімейне життя. Іноді складається враження, що автор добірно й розумно пародіює незліченні французькі романи, які були невід’ємною частиною “жіночого миру” і робили значительное вплив на формування духовного миру російської панянки початку XIX століття. Звичайно, це не пряма пародия. Толстой занадто великий для цього.
Особливим літературним прийомом він всякий раз виводить князівну Марью за предели сюжету. Щораз здраво й логічно вона осмислює будь-яке “романтическое” або близьке до цього сполучення подій. (Згадаємо її реакцію на адюльтер Анатоля Курагина й француженки Бурьен). Її розум дозволяє їй стояти обома алегами на землі. Її розвинена романами мрійність дозволяє їй мислити якусь паралельну, другу “романтическую” реальність.
Її релігійність виникає з її морального почуття, а воно добросердечно й відкрито миру. Безсумнівно, у цьому контексті привлекает увага її літературна предшественница. Це, звичайно ж, Лизанька з “Пікової дами” Пушкіна. У деяких випадках малюнок їхніх доль збігається до дріб’язків “Лизавета Іванівна була домашней мученицею, – пише Пушкін, – вона розливала чай і одержувала догани за зайвий шматок цукру; вона вголос читала романи й винуватий була у всіх помилках автора”.
Як отут не згадати життя князівни Марьи з її батьком у Лисих Горах і в Москві! В образі князівни Марьи набагато меньше літературної типовості й набагато більше живої трепетної душі й чоловеческой привабливості, чим у других жіночих персонажів роману. У її долі разом з автором живу участь приймаємо й ми, читачі. У всякому разі, щире задоволення діставшиляет опис її затишного сімейного щастя з обмеженим, але глибоко любимим чоловіком серед дітей, рідних і близьких
(2 votes, average: 2.50 out of 5)