Обожнювання природи – основа язичества

Різні люди вкладають у поняття “язичество” різний зміст. Мало хто називає себе язичником, а капелан з роману Киплинга “Кім” називав так дев’ять десятих людств. Найчастіше язичеством називають таке бачення миру, одним із проявів якого є персоніфікація, тобто наділення рисами особистості, всіх елементів реальності. Для такого світосприймання характерна наявність системи міфів, які дуже докладно й у поетичній формі пояснюють створення миру й причини всіх природних явищ як історію взаємин надприродних істот і людей. Язичники впевнені,

що не тільки люди, а й усе: небо, земля, вітер, сонце й навіть ріка, ліс і кожна галявинка в тім лісі мають власне Ім’я. Не таке ім’я, яке ми у двадцять перших століть розділяємо із сотнями незнайомих людей, а те, що близько до понять “душу”, “індивідуальність” або “особистість”.

Не варто дивуватися, що народна уява додала до Ім’я інші риси: зовнішність, характер, родинні або дружні (або навпаки) відносини з іншими істотами. Ми називаємо цих істот надприродними – богами або ідолами, тому, що не віримо в їхнє існування. А от наші предки вірили. Наприклад, вірили в когось, хто персоніфікує

сутність озера й кликали його водяником або Дідом, і наділяли бородою з водоростей, мордою жаби й іншими, відомими нам з фольклору атрибутами. Сучасні дослідники знають багато давніх казок і легенд про таких істот. А ще наші предки були магами. Усе. Сама примітивна магія, презирливо скривить хтось із сучасних екстрасенсів, – впливати на частку, а частка буде впливати на ціле.

Кожне сільське хлоп’я знало, що частина тотожна цілому, а тому будь-який атрибут істоти – людини, тварин або ще когось – тождественен йому самому. Відірвати голову восковій ляльці, щоб ворог, на який вона схожа, страждав від головного болю! Наші предки приносили жертви й проводили ритуали, у яких ми, люди іншої епохи, не можемо зрозуміти зміст. Вони наносили на всі речі, якими користувалися, дивні візерунки, сповнені глибокого змісти. У них не було ні однієї прикраси. Те, що знаходять археологи на місцях давніх поселень: сережки, намиста, кільця, гривні та інше, – мало відношення до кого з богів або померлих родичів.

Усе, що ми знаємо про давніх слов’ян, свідчить: вони поважали старших. Тих, кого ми називаємо богами, наші пращури-язичники вважали найстаршими зі своїх предків. Тому що людей, думали вони, народила мати-земля. І людей, і всіх богів, і тварин. Варто лише зрозуміти це й стане ясно, що “сама примітивна з религий” народилася не від страху перед грізними силами природи, як уважали “всі освічені люди” сто років тому, а з поваги й любові


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обожнювання природи – основа язичества

Categories: Нові твори

Links