Обеліск-комин у Брацаловичах

Високий рівний чотири-кантовий стовп, усередині порожній. А боки з пробоями, як у справжньому комині після пожежі. Тільки пробої ці утворюють візерунок – стилізовану віть лавра. Це вам, мученики, трудівники землі-матері, від тих, кому судилося вціліти й продовжити життя рідного села, рідної землі. Крізь прорізи-листки видно порожнє нутро обеліска, воно відсвічує білим – це незвичайне жерло комина. Вночі там спалахує електричне світло, і лаврове листя світиться, горить на зоряному тлі нічного неба.

Дві грані обеліска заповнені майоліковими

барельєфами, які лаконічною мовою

Символів розповідають про перемогу життя над смертю, про красу людини, зайнятої одвічною працею хлібороба.

Неподалік обеліска стара сосна з лелечим гніздом на верхівці. Сосна-віковуха всохла. Може, від старості, може, від пекучого горя її земляків людей… Гніздо, як терновий мученицький вінок, коронує її поруділу голову.

Ця сосна, гніздо й мешканці його – продовження меморіалу. І сосна, і черідка дубів, що тягнеться від сосни до річки. Дуби, на піщаному згір’ї ростуть буйно, докопалися корінням до соків заплави і щедро вигнали листя, що прикрило жовті горбки і

сіру бетонну рівнину масивних меморіальних дощок, на яких викарбувано шістсот сімдесят шість прізвищ жертв фашистської розправи.

Стоїть віддалік сосни і комина-обеліска вилитий з червоного бетону хлопчик-підліток, один з брацаловицької дітвори, якої перед війною щедро понаносили в селянські хати лелеки. Велике було село – понад двісті дворів, і в кожній хагі діти, багато дітей…

Молодий скульптор увіковічнив трагічну долю хлопчика, який у грудні 1943 року, коли тут карателі розправлялися з мирними жителями, вихопився із сарая, де горіли люди, і побіг узгір’ям. Та там і лишився, там його наздогнала куля…

А художник увічнив хлопчика – занімілим у трагічному непорозумінні. Він ніби запитує: “Люди, за що?”

Минуло майже шістдесят років після Перемоги… Тепер улсе не тільки для дітей наших – для нас, молодих батьків і матерів, війна стала лише сторінкою далекої історії. Такі пам’ятники, як у Брацаловичах, наближають до нас страшні події війни. З вуст у вуста, з покоління в покоління народ передає славу про подвиги, хоробрість і безстрашність тих, хто кров’ю своєю утверджував мир на землі. На цих переказах виховуються нові покоління патоіотів, відданих своїй Вітчизні і готових захищати її.

Та буває й інакше. Якось у дворі одного будинку спритний юнак торгував медаллю “За відвагу”, мабуть, дідовою. Звичайно ж, ніхто не сказав хлопцеві, якими зусиллями вона дісталася воїну, який великий людський подвиг, а, можливо, і життя криється за цим невеликим шматочком металу на муаровій стрічці. Таких прикладів сьогодні безліч. На жаль, пам’ять про війну поступово стирається. І в цьому винні насамперед старші, що часто забувають виявити в присутності дитини своє ставлення до життя.

Хто, як не батьки, дідусі і бабусі можуть зрозуміло і просто пояснити, що таке хоробра людина, як розуміти обов’язок, справедливість, сміливість, що, зустрівши на своєму шляху братську могилу, треба зупинитись і помовчати.

Тільки так з малих років прийде до наших дітей розуміння свого громадянського обов’язку берегти й охороняти рідну землю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обеліск-комин у Брацаловичах

Categories: Шкільні твори

Links