Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка)

Доля справжнього поета нелегка і терниста. Улюблені Лесини співці мали чарівні голоси, але їхнє особисте життя – то драми. Шіллер, Байрон, Шевченко, Міцкевич, Лєрмонтов… Жоден режисер не поставить такої драми, якою було їхнє життя. Звідки ж вона, слабка, хвора, обділена долею жінка, черпала свої сили? Як гартувався її характер? Усі свої надії вона покладала на міць свого слова. Така вже була її доля: мусила гукати до людей, “прорицати, аки одержима” в той час, коли од туги хотілося в землю увійти і замовкнути навіки. Із свого життя вона

створила поезію, драму, пісню. Вона належала до таких людей, “що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здасться, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх у саму душу…” Так писала Леся до А. Кримського. Життя ламало навколо неї все, але не характер, який сформувався дуже рано і не змінювався ніколи.
Попри всі болі, жалі, трагедії, Леся любила життя. її зачаровували небо і море, дивували тисячолітні піраміди і старовинні замки, захоплювала велична і грандіозна картина світу, але думка поетеси завжди б’ється над питанням, де шукати щастя, волю і надію. І народжується

мудре слово:

Ні, думко! Даремно в світовім просторі
Притулку шукати,
В безодню дарма поринати.
Любов і надія не в зорях, не в морі, –
Між людьми поради питати!

Поетеса пильно придивляється до життя, до людських стосунків і проймається любов’ю до простих людей і ненавистю до гнобителів. Вона вбачає свій обов’язок у тому, щоб “сіять квітки на морозі”, поливати їх гіркими словами доти, доки не розтане лід гніту і зла і не зійдуть квіти добра та щастя. Заради Вітчизни, людей вона готова піднімати важкий камінь “на гору круту крем’яную” з веселою піснею на устах, шукати “зірку провідну, ясну владарку темних ночей”. Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за правду і волю, знаючи, що у цій боротьбі може загинути багато борців, серед них і вона:

Ні, гук страшний я видобути мушу!
Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!

Поетеса своїми творами кидає рішучий виклик силам темряви, затверджує волю до боротьби і перемоги.

І не вмре та слава, не поляже,
В пісні, слові буде вічно жити
І про себе світові розкаже.

Такими словами закінчує Леся Українка поему “Роберт Брюс, король шотландський”. Ці ж слова можна віднести і до її життя та творчості. Вона дійсно залишається жити вічно у своїх піснях і в пам’яті вдячних нащадків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка)

Categories: Шкільні твори

Links