Одна із визначних рис поетичного таланту Івана Драча полягає у неперевершеному поєднанні філософічності роздумів про загальнолюдські цінності із картинами буденними, приземленими за своїми зовнішніми ознаками, але значними за своєю глибинною суттю.
Прикладом цього унікального поєднання є його “Балада роду”, яка увійшла до збірки “Балади буднів” (1967 р.). Мені здається, що що баладу не можна осягнути, прочитавши її лише один раз. Вона ніби примушує перечитати її знов і знов, кожного разу відкриваючи перед нами свій глибокий філософсько-патріотичний
зміст, що криється у словах щирого освідчення у любові й шані до свого роду.
Того гідного роду, який “не висхне зроду”, бо він, за визначенням автора, становить “жилаву породу”, і хоч “сушило ж роду вроду” “сто скажених сивих бід”, але славний рід залишався й залишиться незламним. У чому ж секрет його незламності, його сили? Іван Драч вбачає його і розкриває перед нами у символічному образі “ста доріг”, що пролягли на історичному просторі: гордо ніс ними свою долю український народ, долаючи лихолітгя й виборюючи щасливе життя.
Секрет незламної сили його і у давності
роду: “Сто століть у мого роду”, – гордо заявляє поет і цим самим підкреслює його набуту мудрість і життєвий досвід. А це – обов’язкова умова стійкості нації, її непохитності.
Від філософського символу у поняті і “сто доріг” і “аго століть”, що лежать у основі незламності роду, І. Драч переходить до більш близького народові символу вічності батьківського краю:
Вичовганий старий поріг
Старій бабі в нагороду,
Сива стежка в сто доріг
Розлітається од хати.
В них – теж основи непохитності роду. Але поет недарма декілька разів повторює, як символ минулого, поняття із значенням “давній”: “вичовганий старий поріг”, “старій бабі”, “сива стежка”, “сиву хату”. Цей прийом допомагає йому створити яскравий контраст із образом малюка: “Внучок тунцю тупотить”.
Ось воно, продовження славного роду! І якщо за спиною у цього сивого роду “сто доріг”, то малюкові випадає гідна участь: “Він – сто першеньку протопче…” Новим поколінням йти новими стежками, уквітчуючи історію України новими надбаннями. “Ні в погоду, ні в негоду” не зломиться його дух.
З цим переконанням, усвідомленням власної гідності, з вдячною пам’яттю про славне минуле буде крокувати український рід у своє майбутнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Незламність духу українського народу (за поезією “Балада роду”)
Categories: Твори з української літератури