Невмируще джерело української пісні

Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня. Скажу більше: в ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне…

At. Берг

Сповнені вічної юної зваби, безсмертно лунають пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю. Без народної пісні взагалі неможливе повнокровне духовне життя людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця. В них два крила – слово і мелодія. Вони підносять настрій,

окрилюють бажання, надихають у праці, овівають радістю відпочинок, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі.

“Нема кращих співаночок, яку нашім краю”, – пишаються своєю піснею українці перед світом.

В пісні ми єднаємося з родом, народом і всім світом. Так найдавніші з пісень – колядки, щедрівки – допомагають нам увійти в минуле наших предків. Вони славлять звичайну трудову людину. Щедрими кольорами поетичного домислу зичать вони господареві щастя й статків.

Постать господині овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю. До чого б не доторкнулися її працьовиті

руки, все облагороджується:

По дрова пішла – золото внесла,

По воду пішла – мед-вино принесла.

Парубок у колядках та щедрівках – це невтомний трудар і богатир-воїн, красень, у якого закохується сама королівна. Все в нього незвичайне, особливо ж кінь і зброя.

Образ дівчини огорнений серпанком ніжності й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитістю, поставою.

З приходом весни линули веснянки, сповнені світлого й радісного відчуття оновлення природи:

Розлилися води на чотири броди,

Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!

Відродження природи тривожили чуйні молоді серця, викликали радість і надію.

Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди на боці покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку – кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуття, вірність.

Пісня була і в кривавих січах, у походах по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв: Байду Вишневецького і Дорошенка, Хмельницького і Кривоноса, Залізняка і Гонту.

Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами. Вона відобразила і неволю, і важку долю трудової людини.

Українські пісні набули широкої слави в світі. Національна гордість переповнювала серце О. Довженка, коли він писав: “Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно”.

Линуть звуки благовісні,

В’ється радість, наче птах.

Наша дума, наша пісня

Не загине у віках, –

Відлунює вірш М. Рильського.

Так хай же завжди звучить українська пісня в живому виконанні в побуті, на сцені та в безмежному ефірі!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Невмируще джерело української пісні