Недоспівана пісня ганни розсохи

До образу жінки зверталася більшість письменників, як класиків, так і сучасних. А якщо говорити про українську жінку, то це не просто особистість, це явище у світовій історії. Бо жінка разом з уособленням ніжності, доброти, лагідності містить в собі надзвичайну мужність, сміливість, стійкість і витривалість.

В історії України було чимало періодів, коли жінки разом із чоловіками ставали на захист рідної землі від загарбників, відновлювали зруйноване війнами господарство. У найтрагічніші часи історії жінки заміняли чоловіків у найскладніших

ситуаціях.

Героїня оповідання Юрія Мушкетика “Суд” не позначена особливою доблестю і подвигами. Вона звичайна селянка. Її доля схожа з долею багатьох її сучасниць. Але, як і кожна людина на землі, вона неповторна, індивідуальна. Вона – особистість.

Здається, що від самого народження Ганна Розсоха була приречена на бідування. Злидні селянської родини супроводжували її змалку. Після загибелі чоловіка у Першу світову війну мати залишилась із трьома дочками у старій поваленій хатині. Тому обійстя чоловіка Омелька Розсохи здалося Ганні просто розкішним. І вона, господиня, знаходила час і натхнення,

щоб зробити його ще кращим. Ганна любила все красиве: “Здавалося б, звідки взятися тій красі в завжди зніченій нестатками душі! А от же жило там щось таке, що підмальовувало світ, заселяло його всім добрим і чистим”.

Колгоспна праця виснажувала, але Ганна знаходила час і поратися біля печі, і порядкувати на городі, при цьому не забуваючи посіяти квітів, побілити хату зовні і прибрати всередині. Ганна любила затишок і створювала його у своїй оселі. І це тоді, коли повністю віддавалась роботі, “довгий час була ланковою, а колгоспна робота – суспіль прориви”. Але скрізь, вдома і на роботі, Ганну супроводжувала пісня. Вона просто не могла жити без пісні, наче то була часточка її душі. Перехожі, слухаючи її спів, не раз зупинялись: “З твоїм, Ганно, голосом у тіятрі співати”.

Пісню, мрію, родинний затишок розбила війна, відібравши в неї двох синів і чоловіка. А ось віру в життя відібрали люди. Власне, не можна назвати людьми ні Рукавицю, ні Шила. Це хижаки, не здатні ні на які людські прояви, типові представники доби беззаконня.

Важко усвідомити, що купка негідників тримала в остраху все село, грабувала колгоспників, зводила наклепи на безневинних.

Але Ганна і в сутичці з ними знайшла в собі сили відстоювати свої права. Знайшла сили, але не знайшла підтримки ні з боку селян (після наклепу на Грицька сусіди заходили до Ганни потайки), ні з боку влади (військкомат не втручався у колгоспні справи, і здирники мали лише стягнення). До того ж, представники закону навіть допомагали коїти беззаконня: коли в Ганни відбирали підсвинка, то фінінспекторові допомагав міліціонер.

Горе може зламати навіть найміцнішу людину. “Відтоді настало запустіння у Ганниній душі і на подвір’ї – також. Колишнє веселе обійстя Роз-сох постаріло і заснувалося лободою та густим смутком. Журно ронили до землі віття верби, тополі світилися проти місяця похоронними свічами, похоронно цвіли вишні”.

Таким журним і безбарвним стало для Ганни життя. Адже всі воєнні роки вона жила вірою в повернення своєї сім’ї. Лагідна і ніжна мати, Ганна ніколи не ділила дітей на своїх і чужих. Пасинок Данило був для неї такою ж дитиною, як і власні сини. Вона берегла його одяг разом з одягом чоловіка й інших дітей. Дізнавшись про загибель пасинка, “вона вірила, що вони повернуться, навіть Данила не ховала в душі та пам’яті”, для своїх воїнів берегла корову, годувала підсвинка.

Повернення з фронту останнього сина, Грицька, повернуло її до життя. Мати знову почала жити вірою. Тепер Ганна вірила, що Грицько вивчиться і забере її до себе в місто.

Суд над Ганною, звинувачення її у неробстві, сором, який пережила найчистіша жінка-трудівниця – все це стало причиною її смерті. Але вирок, винесений Ганні, звучить у Юрія Мушкетика як вирок усій системі, яка не шанувала людину праці, що створювала добробут цілої держави.

Народна мудрість говорить, що українець співає цілий рік і цілий вік. І це дійсно так. Співучий наш народ. Як би гірко не жилося, а пісня лине. Там, де інший стогнав би – українець співає. Бо пісня, сумна чи весела, допомагає жити.

Героїня оповідання Юрія Мушкетика “Суд” Ганна Розсоха теж співала. Співала все своє життя. Спочатку, як і кожна дівчина, виспівувала свої мрії. Але недовго, бо рано пішла заміж. А потім пісня допомагала у важкій селянській роботі: “Голос її дзвенів у лузі, і чубата чаєчка перегикувалася з нею. Співала вона тоді навіть узимку, перучи в копанці сорочки, і не брали її ніякі хвороби – одного разу згубила на старому чоботі підошву та так і перетерла всю гору білизни з босою ногою, і не бралися її голові печалі”.

У лаконічній розповіді автор не показав повно Ганнине материнське щастя. Можна тільки уявляти, скільки колискових пісень виспівала вона і двом своїм синам, і пасинкові Данилові, і пасербиці Оленці, адже ця жінка не відділяла чоловікових дітей від власних. У роки голодомору, після смерті Оленки “Ганна билася, як чайка об кригу, рятуючи інших дітей; молола в жорнах, захованих од злого ока у свинячий цебер, кору і ячмінний послід, і покришене дрібно кукурудзяне стебло, вишукувала по пагінчиках навесні в лісі під прілим листям торішні ліщинові горіхи, варила з молодим часником і цибулею лободу та рогіз і ділила те поміж усіма порівну”. Жаліла Ганна і чужих дітей, наділяла їх, голодних, чим могла.

У красі і пісні виросли в Розсох сини. Ганна вибілювала хату, підмальовувала крейдою і синькою, охайно прибирала, засівала квітами город, бо в душі цієї простої працьовитої жінки жило “щось таке, що підмальовувало світ, заселяло його всім добрим і чистим”. Можливо, тому сім’я її була дружною. Омелько любив збирати синів і дружину за польовою кашею в садку. Дорослі вже сини не раз виручали колгосп, рятуючи врожай від негоди. Сім’я Розсох на все село славилася працелюбством. Росли хлопці з чистою душею, рвалися до роботи, а “якщо котрий ще й не дійшов зросту до найважчої роботи, до коси, до молотарки, до жаток-ло-богрійок” завжди були охочі. За виховання “козаків” не раз дякував голова колгоспу Ганні та Омелькові. Тихими зимовими вечорами Ганна співала журливих пісень про козаченька та про дівчину, створювала родинний затишок, серед якого і проходили роки, росли сини.

Співати вона перестала у війну. Коли пішли на фронт сини і чоловік, Ганні залишилася лише віра. Важко усвідомити загибель близьких людей. Тому, можливо, Ганна вірила, що вони живі, навіть одержавши повідомлення про їх загибель. Зберігала, як могла, худобу, щоб було чим годувати чоловіка і синів після повернення.

Гірко те, що не ворог вбив Ганнину пісню. Може б, вона ще заспівала своєму єдиному синові, що залишився живим. Може б, заспівала, колишучи онуків. Але пісню вбили свої люди, не іноземні вороги, а односельці.

Голова колгоспу, який хвалив за роботу, разом з іншими представниками сільської влади обібрав і обдурив жінку, залишивши їй “чорний знак, що сподівання її марні, що ні для кого їй сутужити, ні для кого жити”.

Ганна померла не тоді, коли надійшла її смерть, а тоді, коли відібрали в неї віру у справедливість, віру в життя.

Таким чином, зобразивши трагічну долю радянської колгоспниці, Юрій Мушкетик засудив бездуховне суспільство сталінсько-брежнєвської доби в ім’я того, щоб кожне нове покоління підносило духовність свого суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Недоспівана пісня ганни розсохи

Categories: Твори з української літератури

Links