Назвіть художні особливості оповідання “Про Прохора-чорноризця…”

На початку XIII століття сформувався Києво-Печерський патерик – оригінальна пам’ятка давньоукраїнської писемності. Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими. До патерика ввійшли Твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.

Серед писань Києво-Печерського патерика до

найбільш літературно оброблених належить оповідання про Прохора-чорноризця, або, як його ще називали, Прохора Лебедника. Це Історія чоловіка, який прийшов із Смоленська до Києва й постригся в ченці, ігумен монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе служінню Богові, вів аскетичний спосіб життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. “Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість”. Під час голоду й лихоліття, зумовлених князівськими усобицями та половецькими нападами, Прохор годував хлібом усіх нужденних. Хліб,

який одержували люди з рук Прохора Лебедника, був дуже поживний і на смак солодкий, як мед. Для тих, хто намагався красти хліб у ченця, він мав гіркий смак полину.

Прохор-чорноризець явив свою здатність творити чудеса, коли кияни відчули перебої з постачанням солі. Він перетворював монастирський попіл на сіль і віддавав її людям. Тоді торговці сіллю, що хотіли нажитися на народній нужді, поскаржились на монаха князю. За наказом князя Святополка у Прохора забрали всю сіль, яка одразу ж знову перетворилась на попіл. Коли ж викинули цей попіл, Прохор звелів людям збирати його – він знову перетворився на сіль.

В образі цього печерського святого зображено не просто благочестивого ченця, що віддалився від світу, а людину з великим почуттям справедливості, яка безкорисливо творить добро для своїх ближніх.

Художні особливості оповідання “Про Прохора-чорноризця…” типові для релігійних творів княжої доби:

• широке використання релігійної лексики (“Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський, проскурка”);

• повторення службових слів (“І заготовляв він собі її на рік… І так усе життя своє вдовольнявся… І прозвали його Лободником…”);

• широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи);

• інверсії (“На неораній землі хліб несіяний був йому”);

• урочистий тон мовлення.

Висновок. Історія життя Прохора-чорноризця – повчальна розповідь про людину, яка щиро й безкорисливо творила добро, за що була наділена Богом здатністю творити чудеса на благо ближніх. Це зразок істинно людської співчутливості й самопожертви. Мова твору є, з одного боку, типовою для житійної літератури князівської доби, а з іншого боку, має риси індивідуального стилю оповідача.

Опорні слова й поняття: пам’ятка давньоукраїнської писемності, житійна література, тропи, релігійна лексика, повчальний зміст оповідання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Назвіть художні особливості оповідання “Про Прохора-чорноризця…”

Categories: Нові твори

Links