“Наздогін великій епосі…” – Віхи життя, віхи творчості

Фредерік Стендаль 1783 – 1842

Віхи життя, віхи творчості

“Наздогін великій епосі…”

Справжнє ім’я і прізвище письменника – Анрі Бейль, а Фредерік Стендаль – один з псевдонімів, яким він найчастіше підписував свої твори. Анрі Бейль з’явився на світ 23 січня 1783 р. в Греноблі, що на півдні Франції, у родині адвоката. У семирічному віці майбутній письменник втратив матір, яку, за його словами, “любив божевільно”. Батько, людина освічена, але суха й педантична, на все життя залишився для нього чужим. Освіту Анрі здобув

у гренобльській Центральній школі – навчальному закладі, створеному революцією 1789-1799 рр., в якому основна увага приділялася природничим і точним наукам та громадянському вихованню. Хлопчина мав неабиякі здібності до математики, тому після закінчення навчання був направлений до столичної Політехнічної вищої школи.

Анрі Бейль приїхав до Парижа восени 1799 р., на другий день після державного перевороту, очоленого генералом Наполеоном Бонапартом, який проголосив себе першим консулом. До Політехнічної школи юнак так і не вступив, натомість записався в армію і взяв участь в італійському поході генерала Бонапарта

1800 р. То була перша зустріч з Італією, країною, що назавжди причарувала Анрі й посіла визначне місце в його подальшому житті й творчості.

Ще перед італійським походом Бейль почав писати. Наприкінці 1801 р. він звільняється зі служби і повертається до Парижа з твердим наміром присвятити себе літературі й “зрівнятися з Мольєром”. У біографії початкуючого письменника настає трирічний “період самовиховання”, наповнений інтенсивною самоосвітою й літературними вправами. Він вивчає філософію, естетику, літературу, театр, починає працювати над кількома комедіями, але жодну з них не завершує. У своїй творчості Бейль дотримується класицистичних орієнтацій, від яких згодом відійде, приєднавшись до романтичного руху; незмінною залишиться хіба що настанова з “математичною точністю” вивчати “мову пристрастей”, “людське серце” і адекватно їх відтворювати.

Однак “період самовиховання” тривав недовго: Бейль був діяльною й енергійною натурою, до того ж треба було подбати про заробіток і влаштування майбутнього. Відтак 1806 р. він вступає на службу до військового інтендантства, яким відає його далекий родич маршал Дарю. Виконуючи обов’язки імперського військового службовця, Бейль об’їздив усю Середню Європу, побував у Відні й Берліні (до речі, літературний псевдонім Стендаль походить від назви одного з міст на півночі Німеччини). У 1812 р. він брав участь у славнозвісному російському поході Наполеона, під час якого став свідком спалення Москви й панічного відступу “великої армії”.

У 1814 р., після вступу союзних армій до Парижа і падіння імперії, Бейль, не сподіваючись на продовження кар’єри в поновленій монархії Бурбонів, подає у відставку і виїздить до Італії, де залишається до 1821 р. Так розпочинається новий етап біографії, у якому література стає основною справою життя письменника Стендаля. Він багато подорожує Італією, вивчає пам’ятки культури й мистецтва, але живе переважно в Мілані, де постійно відвідує оперу “Ла Скала”, спілкується з молодими літераторами, що групувалися навколо часопису “Кончільяторе” і відігравали значну роль у становленні італійського романтизму. Власне, в Італії Бейль стає професійним письменником, але починає не з художньої, а з біографічної, критичної, історико-культурної літератури (до речі, саме вона за кількістю значно переважає в його творчій спадщині). 1817 р. виходять друком “Життєписи Гайдна, Моцарта і Метастазіо”, у яких автор ознайомлює французів з музичним життям Австрії й Італії, та “Історія живопису в Італії”. Того ж року видана й книжка “Рим, Неаполь і Флоренція”, у якій змальовано тогочасну Італію, її суспільно-політичний устрій, побут і звичаї різних верств, культуру тощо. Цей твір примітний тим, що містить чимало сценок і замальовок з життя, які за своїм стилем належать до художньої прози, а крім того, саме він був уперше підписаний псевдонімом, під яким А. Бейль стане відомим у світі: “Барон де Стендаль, кавалерійський офіцер” – значилося на титулі видання.

В Італії Стендаль спілкується з карбонаріями – членами таємної організації, що боролася за визволення Італії з-під іноземного панування й створення республіки на зразок давньоримської. На зламі 20-х років австрійський уряд вдався до жорстоких репресій щодо карбонаріїв, і надалі залишатися в Італії Стендалю було небезпечно. Відтак 1821 р. він повертається на батьківщину. Згодом героїку руху карбонаріїв письменник відтворить у повісті “Ваніна Ваніні” (1829) й романі “Пармський монастир”.

Подробиці. У Парижі Стендаль поринає в бурхливе літературне життя. Саме тоді у французькій столиці розпочинається знаменита “романтична битва” – завершальний акт боротьби романтиків з класицизмом і зміна літературних епох, яка тривала у Франції протягом кількох десятиліть. Цей період життя письменника, що завершився 1830 р., позначений надзвичайною творчою активністю. Стендаль розробляє чимало тем, працює в різних жанрах, активно виступає як критик, регулярно друкує статті у французьких і англійських часописах. 1822 р. він видає трактат “Про кохання”, у якому, спираючись зокрема й на власний досвід, розвиває оригінальну теорію цього почуття, його “кристалізацію” і трансформації в різних соціальних середовищах та історичних епохах. За рік виходить друком книжка “Життя Россіні”, що розповідає про видатного італійського композитора, який тоді почав “завойовувати” Париж, і перший випуск трактату “Расін і Шекспір” (1825 р. він буде продовжений другим випуском). Цей трактат є одним з найбільш значущих документів “романтичної битви” з класицизмом, що розгорнулася у Франції в 20-х роках XIX ст. У 1827 р. Стендаль видає свій перший роман “Арманс”, який не був сприйнятий ні критикою, ні читачами, а 1830 р., напередодні Липневої революції, завершує знаменитий роман “Червоне і чорне”, що став вінцем творчості плідних 20-х років.

Липневу революцію, яка покінчила з режимом Реставрації, Стендаль зустрів із захопленням і надіями, яким, однак не судилося справдитися: він досить швидко розчарувався в новому уряді, очолюваному королем-буржуа Луї-Філіппом. Критично-скептичне ставлення письменника до влади переконливо засвідчує роман “Люсьєн Левен”. Тим часом Луї-Філіпп запрошує його на державну службу. Отримавши посаду французького консула, Стендаль оселяється в невеликому приморському місті Чівіта-Векк’я неподалік від Рима. Рятуючись від нестерпної нудьги провінційного існування, він часто подорожує Італією, проводить тривалі відпустки в Парижі. Утім, незважаючи на необтяжливість служби й достатню кількість вільного часу, письменник майже втрачає здатність творити. Протягом 1834-1835 рр. він працює над великим романом “Люсьєн Левен”, але так і не завершує його. У 1836 р. Стендаль отримує тримісячну відпустку, яка завдяки протекції міністра іноземних справ фактично перетворюється на трирічну. Динамічна, заряджена духовною енергією атмосфера столиці повертає Стендалю творчу активність: він пише низку повістей і новел, зокрема майже весь цикл “Італійські хроніки”, розпочинає багато творів, а 1839 р. створює роман “Пармський монастир”.

Повернувшись до Чівіта-Векк’ї у серпні 1839 р., Стендаль працює над романом “Лам’єль”, що так і залишився незавершеним. 15 березня 1841 р. у письменника стався перший інсульт, але йому вдалося перемогти у цьому “двобої з небуттям”. Наступний удар, що трапився за рік, під час чергової паризької відпустки, виявився смертельним. 23 березня 1842 р. не стало одного з найкращих письменників Франції, який так і не був належно визнаний за життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Наздогін великій епосі…” – Віхи життя, віхи творчості

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links