Навіщо у романі Батьки й діти представлене історія щасливої любові Аркадія Кірсанова й Каті Ліктьовий?

Блаженний, хто змолоду був молодий, Блаженний, хто вчасно дозрів, Хто поступово життя холод Зльотами витерпіти вмів; Хто дивним снам не віддавався, Хто чорни світської не цурався, Хто у двадцять років був франт иль хват, А в тридцять вигідно одружений; Хто в п’ятдесят звільнився Від приватних і інших боргів, Хто слави, грошей і чинів Спокійно в чергу домігся, Про кого повторювали ціле століття: N. N. прекрасна людина. О. С. Пушкін Не секрет, що моральні принципи людини цілком можуть виявитися в любові. Розкриваючи образ нігіліста Базарова – головного

героя роману, Тургенєв описує трагічну історію його любові до губернської красуні Одинцової, а поруч для контрасту письменник розгортає історію щасливої любові Аркадія Кірсанова (університетського друга Базарова) і Каті Ліктьовий (молодшої сестри Одинцової). Чому ж перша історія скінчилася розривом, а друга – весіллям?

Із усіляких причин-пояснень варто виділити три головні: матеріальні становища героїв, їхні характери й переконання. Аркадій Кірсанов – онук генерала, спадкоємець свого батька й дядька, родич (правда, далекий) важливих петербурзьких чиновників Колязиних. Хоча Микола Петрович

увесь час скаржиться на господарські проблеми, Кірсанови володіють більшим степовим (чорноземним) маєтком, що при правильному керуванні може приносити цілком пристойний дохід. Одним словом, Аркадій – наречений хоч куди. Базарів – онук дячка, син полкового лікаря, що одержав за сумлінну службу потомствене дворянство й не заведший ніяких впливових друзів і заступників.

Отже, молодий нігіліст може успадкувати від батьків тільки малюсінький маєток у двадцять дві селянські душі Іншими словами, Аркадій з народження врятований від суворої “боротьби за життя” і вільний вибирати себелюбое поприще: державну службу, керування родовим маєтком, спокійні сімейні радості або пропалювання життя, у той час як бідняк Базарів повинен, якщо побажає, сам домагатися всього в житті. Матеріальне становище Ганни Сергіївни Одинцовій і Каті Ліктьовий теж різне, хоча вони рідні сестри. Їхній батько, блискучий аферист і картярський гравець, промотав у Петербурзі й Москві весь стан сім’ї й умер, залишивши дочкам маленький маєток в одну деревеньку. Однак Ганна Сергіївна, двадцятилітня красуня із блискучим столичним вихованням, що належить по материнській лінії до князівського роду, вийшла заміж за богатого сорокашестилетнего (XV) поміщика Одинцова й після його смерті стала багатою вдовою, усе ще молодий і гарної. Ганна Сергіївна із самої смерті батька взяла на себе турботу про молодшу сестру, і Катя ні в чому не бідувала по милості Одинцової (XXV), але при цьому Катя як і раніше володіла тільки половиною батьківського села, тобто була бідна наречена, майже безприданниця.

Слід зазначити, що молоді герої роману – люди широких поглядів, для них бідність друга або коханої людини не має першорядного значення. Багатий спадкоємець Аркадій Кірсанов подружився з бідним студентом Базаровим, женився на Каті, не думаючи об неї приданому Базарів закохався в багачку Одинцову, скорений її красою й інтелектом, а вона захопилася ним, і в її міркуваннях про “лікаря” думки про його бідність взагалі не виникало. В обох історіях любові характери героїв зіграли більше серйозну роль, чим матеріальні міркування. Аркадій добродушний, покладливий, чутливий, у міру розумний і спостережливий – словом, парубок, “приємний у всіх відносинах”.

Протанцювавши на балі мазурку з Одинцовій, він закохався в молоду вдову з “витонченою смиренністю” (XІV), тобто томно зітхав про неї й не смів набридати своїми залицяннями. Молодий Кірсанов наївно піддався на хитрість Базарова, що, щоб видалити молодого суперника, по приїзду в Никольское відразу звернув його увагу на Катю: “… ця смугленькая.

Це от свіжо, і неторкнуто, і лякливо, і мовчазно, і всі що хочеш” (XVІ). Аркадій легко заплутується у своїх серцевих справах: він, “який остаточно сам із собою вирішив, що закохано в Одинцову, початків віддаватися тихій зневірі. Втім, ця зневіра не заважала йому зблизитися з Катею” (XVІІ).

Може бути, завдяки своєму м’якому, легені характеру молодої Кірсанов сподобалася Каті, а вуж вона допомогла йому зрозуміти, у чому його щастя. Один раз Катя попросила Аркадія: “Не порівнюйте мене із сестрою… це для мене занадто невигідно” (XXV). Однак вона явно скромничає: вона дуже схожа на Ганну Сергіївну розважливістю, стриманістю, рішучістю. Вона так розумно поводиться з молодим Кірсановим, що він, зітхаючи про Одинцову, непомітно привязивается до молодшої сестри: “Катя смутно розуміла, що він шукав якоїсь розради в її суспільстві, і не відмовляла ні йому, ні собі в безневинному задоволенні напівсоромливої, напівдовірливої дружби” (XVІІ).

Прощаючись із Аркадієм назавжди, Базарів вимовляє: “…я на Катерину Сергіївну сподіваюся Подивися, як жваво вона тебе утішить” (XXVІІ). І Базарів прав.

“Ручному” Аркадію потрібний вірний друг і керівник. Як тільки Базарів іде з життя молодого Кірсанова, його місце займає Катя: уже ввечері після від’їзду університетського друга Аркадій почав підкорятися нареченій, “і Катя це почувала й не дивувалася” (XXVІ). Саме Катя вибирає Аркадія собі в супутники життя, хоча він сам упевнений вобратном. Саме вона пояснює Аркадію різницю між ним і Базаровим: “…ви йому чужий.

Він хижий, а ми з вами ручні” (XXV), однак робить це дуже тактовно, тому що сама приймає сторону Аркадія (“ми з вами”). При цьому не хто інший, як Катя нагадує чоловікові про Базарове наприкінці роман під час урочистого обіду Базарів по характері – повна протилежність Аркадія: суворий, самовпевнений, рішучий, чудово розумний і цілеспрямований, при цьому чесний і щирий. Він не став, подібно своєму другові, “надаватися тихій зневірі” (XVІІ) любові, не став обманюватися щодо своїх почуттів до Ганни Сергіївні, про що й заявляє молодому Кірсанову: “е, так ти, я бачу, Аркадій Миколайович, розумієш любов, як всі новітні молоді люди: цип, цип, курочка, а як тільки курочка починає наближатися, давай бог ноги!

Я не такий” (XXІ). Він, позлившись небагато на себе за романтичну любов, у яку раніше не вірив, рішуче зізнався Одинцовій у своїх почуттях Його пристрасть була так велика, що захопила й одночасно злякала Ганну Сергіївну: “… пристрасть у ньому билася, сильна й важка – пристрасть, схожа на злість і, може бути, те саме що їй… Одинцовій стало страшно й шкода його” (XVІІІ). Молодого нігіліста відрізняє зовнішня стриманість і внутрішня гордість (“сатанинська гордість”, як виразився Павло Петрович – X): Базарів зовні спокійно сприйняв відмову Ганни Сергіївни (XІX), але гордо відмовився від її жалості-милості (XXVІ).

Гостя в батьків, він заявляє Аркадію: “Коли я зустріну людини, що не спасувала б передомною, тоді я зміню свою думку пр самому себе” (XXІ). Однак гордий нігіліст лукавить – він уже зустрів такої людини. Це Одинцова, і по силі характеру (“…характер у неї був вільний і досить рішучий” – XV) вона не уступає Базарову.

Ганна Сергіївна, будучи ще молодою жінкою, уже випробувала й успішно переборола безліч труднощів: руйнування сім’ї, шість років життя із чоловіком, якого “вона ледь виносила”(XVІ), лихомовство повітових пліткарів, відповідальність за долю молодшої сестри, керування маєтком Розум і інтерес до життя, м’якість і самостійність у думках (до Базарову вона “благоволила, хоча рідко з ним погоджувалася” – XVІІ), відраза до вульгарності й терпимість до чужих недоліків, краса й почуття власного достоїнства – таке сполучення якостей характеру в Ганні Сергіївні робить справедливої первісну оцінку, дану їй на балі Базаровим: “Це що за фігура? На інших бабів не схожа” (XІV). Не дивно, що Базарів знайшов тільки в Одинцовій, а не в кому іншому (включаючи батьків) єдиного у романі людини, з яким міг серйозно й відверто говорити на будь-яку тему, починаючи із пристрою російської держави, продовжуючи питаннями медицини, ботаніки, кінчаючи проблемами щастя, любові, власного майбутнього. Нарешті, переконання (принципи), що стосуються любові, зіграли найважливішу роль у долі героїв роману. Аркадій і Катя цінують взаємну любов і хочуть мати сім’ю. Обоє згодні обмежити своє життя “домашнім колом” (А. З. Пушкін “Євгеній Онєгін”, 4, XІІІ), згодні покорятися один одному, щоб уникнути сімейних сварок: “…

Поважати себе й покорятися, це я розумію; це щастя… ” (XXV), – говорить Катя. Вони згодні пожертвувати своєю незалежністю (“На що вона?

” – XXV), щоб жити разом. Зовсім щиро так думає Аркадій, людина добрий і поступливий. Більше складні міркування в Каті Вісім років Катя може спостерігати свою стару тітку – нікому не потрібну князівну Авдотью Степанівну, нахлібницю в будинку Одинцової. Щоб не повторити сумну долю цієї старої діви.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Навіщо у романі Батьки й діти представлене історія щасливої любові Аркадія Кірсанова й Каті Ліктьовий?