Народності в поемі Пушкіна “Мідний вершник”

* Люблю тебе, Петра створіння,

* Люблю твій строгий стрункий вид,

* Неви державне теченье,

* Береговий її граніт,

* Твоїх огорож візерунок чавунний,

* Твоїх замислених ночей

* Прозорий сутінок, блиск безмісячний,

* Коли я в кімнаті моєї

* Пишу, читаю без лампади,

* И ясні сплячі громади

* Пустельних вулиць, і світла

* Адміралтейська голка,

* И не пускаючи тьму нічну

* На золоті небеса, –

* Одна зоря перемінити іншу

* Поспішає, давши ночі півгодини. (7; т. 2, с. 173-174)

Говорячи про “піднесену простоту”

стилю, Пушкін зауважував: “Треба писати, як у казці, але не казку. А не дається!” Іноді й не давалося, а іноді й не дозволялося. Так у своїй “Історії Пугачова” Пушкін прагне бути об’єктивно^-історичним, але його погляди не збігалися з офіційними оцінками, і особливо – Миколи I і знаті.

При уважному прочитанні в характеристиці Пугачова проглядаються як би два стилістичних шари. За офіційною позицією, відбитої в запропонованому царем назві ” Історія пугачевского бунту”, проступає інша, властиво пушкінська позиція, з якої вимальовуються бездарність, боягузтво й жорстокість військово-чиновницького

апарата Катерини II, що діяв “слабко, повільно, помилково”, а також і стримана, схована по зовнішній об’єктивності симпатія до Пугачова, що проступає або проривається в ряді фраз, наприклад: “Суворов із цікавістю розпитував славного заколотника про його воєнні дії й намірах”, “незважаючи на розбиття Пугачова, багато хто довідалися вже, як був небезпечний цей заповзятливий і діяльний заколотник”.

Почесна, але як би примусова робота під наглядом пануючи обтяжувала Пушкіна, тим більше, що його власне критичне відношення до освіченого аристократичного суспільства Росії, особливо до придворного, значно підсилилося в 30-е роки. Але й раніше це відношення Пушкіна до знаті було далеко не упередженим, про що свідчить хоча б кінець 6 глави “Євгенія Онєгіна”, що не друкувався в основному тексті ряду видань роману. Ліричний герой просить “младое вдохновенье”:

* …Не дай охолонути душі поета

* , Озлобитися, зачерствіти

* И нарешті скам’яніти

* У мертвущому упоенье світла,

* Серед бездушних гордіїв,

* Серед блискучих дурнів,

* Серед лукавих, легкодухих,

* Очманілих, розпещених дітей,

* Лиходіїв і смішних і нудних,

* Тупих, нав’язливих суддів,

* Серед кокеток богомольних,

* Серед холопьев добровільних,

* Серед вседенних модних сцен,

* Чемних ласкавих зрад,

* Серед холодних вироків

* Жорстокосердої суєти,

* Серед прикрої порожнечі

* Розрахунків, дум і розмов,

* У цьому вирі, де з вами я

* Купаюся, милі друзі. (7; т. 2, с. 339-340)

Народності Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін” – предмет особливої розмови, у якому, втім, важко перевершити В. Бєлінського з його вичерпним аналізом соціально-енциклопедичних, эстетических і інших достоїнств і особливостей роману (статті 8-я й 9-я). Він писав: “Онєгін” є самий задушевний Твір Пушкіна, саме улюблене дитя його фантазії…Тут все життя, все життя, вся душа, вся любов його, тут його почуття, поняття, ідеали” (2; т. 2, с. 434).

У пізній ліриці Пушкіна особливо помітна еволюція: від загострення соціально-моральної конфликтности поета зі світським суспільством – до вищої філософської духовності й навіть божественності.

При цьому в ряді випадків слово народ, а особливо – і юрба, ставляться, звичайно, не до народу в повному змісті й обсязі поняття, а до придворної знаті, аристократії, а також і юрбі літературних писак, витій, що ретельно критикували й труїли Пушкіна в пресі. У цьому змісті вжиті ці поняття в сонеті “Поетові”:

Поет! не дорожи любовию народної.

* Захоплених похвал пройде хвилинний шум;

* Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної:

* Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.

* …Ти сам свій вищий суд;

* Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця…

* Задоволений? Так пускай юрба його сварить

* И плює наалтарь, де твій вогонь горить… (7; т. 1, с. 474)

Дослідники не раз відзначали й аналізували конфлікт Пушкіна з освіченою сучасністю, у результаті чого можна говорити навіть про самітність поета в сучасному йому суспільстві, а не друкувалися численні замітки Пушкіна з його архіву показують досить хворобливе відношення поета до ряду критичних виступів і до помітного охолодження до нього “юрби”:

* …юрба глуха,

* Крилатої новизни коханка сліпа,

* Гордовитих мазунів міняє щодня,

* И котяться, стукаючи із щабля на щабель

* Кумири їх, учора увінчані нею. (7; т. 1, с. 528)

Неодноразово виникають у лірику Пушкіна мотиви відходу, втечі, прощання й розриву зі світською юрбою, звертання до “небесного”, до вищої філософської духовності.

Складна епоха 30-х років (не пушкінська, а скоріше лермонтовская) неодноразово описана й досліджена найбільшими вченими, хоча, може бути, і односторонньо – у дусі її реакційності і як би одиничності й винятковості Пушкіна: “…і тільки вільна пісня Пушкіна лунала в долинах рабства й безмовності” (А Герцен ). Але факт у тім, що світське суспільство і його подпевалы-витії дійсно переслідували Пушкіна з наростаючою наполегливістю:

* Знову серцю моєму наносить хладный світло

* Непереборні образи.

* Я чую вкруг мене жужжанье наклепу,

* Решенья дурості лукавої,

* И шепіт заздрості, і легкої суєти

* Докір веселий і кривавий (9; т. 3, с. 459)

Виділений нами оксюморон як не можна краще передає не тільки результат цього гоніння, але й передчуття трагічного кінця. І отут чітко визначається трохи несподіваний, але все-таки вихід ліричного героя Пушкіна із соціальних конфліктів, дрязг, проблем до якоїсь загальної універсальності світосприймання, до деякої навіть божественності:

* Я змужнів серед сумних бур,

* И днів моїх потік так довго мутний,

* Тепер затих дремотою хвилинної

* И відбив небесну лазур. (7; т. 1, с. 529)

У вірші “Батьки пустельники й діви непорочні” (1836) поет готовий молитися про очищення душі:

* Владыко днів моїх, дух ледарства сумовитої,

* Любоначалия – змії прихованої цей,

* И марнослів’я – не дай душі моєї… (7; т. 1, с. 585)

Як би розвиваючи думку про очищення душі від суєтності миру цього, Пушкіна у вірші “Поет і юрба” говорить про вище призначення поета й поезії:

* Не для життєвого волненья,

* Не для користі, не для битв,

* Ми породжені для вдохновенья,

* Для звуків солодких і молитов. (7; т. 1, с. 436)

Докладно аналізуючи духовну еволюцію Пушкіна в період “Зрілості”, а потім і “Мудрості” (назви глав), проф. Н. Скатів уважає, що Пушкін не стільки знаходила й відкривав якусь навіть біблійну вищу мудрість життя, а як би вертався від життєвих суєт до самого себе: “Так відбувалося повернення людини до самої себе, так мудрість Пушкіна одержувала своє вище вираження й завершення” (8; з. 62). Тобто в цій еволюції було як би повернення до пушкінського “Пророкові”, у якому, на думку Василя Шукшина, утримувалися “самі великі слова, у російської поезії”, якими він уважав відоме, хрестоматійне, висхідне, щоправда, не до Біблії, а до Корана:

* И Бога глас до мене воззвал:

* “Повстань, пророк, і виждь, і внемли,

* Здійснися волею моєї,

* И, обходячи моря й землі,

* Дієсловом пали серця людей” {7; т. 1, с. 385)

Творча особистість Пушкіна переростала соціально-моральні й духовні можливості своєї епохи. Говорячи про особливу моральну силу Пушкіна, у відповідь на слова А. Блоку “Пушкін так легко й весело вмів нести свій творчий тягар” критик С. Рассадин писав, що знаменита легкість Пушкіна й близьких йому поетів – “поняття аж ніяк не тільки эстетическое. Ця легкість – природність, з якої вони відчували “почуття особистого достоїнства”. Бути легенею в цьому розумінні – це всупереч найтяжким обставинам, начебто навіть не зауважуючи їх, вільно й гордо нести голову, не виявляючи того, як важка ця незалежність, і цим особливо ображаючи тих, хто на незалежність зазіхає…”.

Маючи намір привести тут на закінчення ще ряд класичних висловлень видатних критиків і письменників, які б підтверджували нашу концепцію руху Пушкіна до вищої духовності, обмежимося коротким висновком Б. Томашевского про те, що Пушкін був і найбільше росіянином, і. найбільш європейським письменником, зрозумілим практично всім народам миру. “Не замикаючись ні в класових, ні в національних рамках, він знайшов шляхи до вираження культури свого народу в тім загальнолюдському, що й допомогло йому і його спадкоємцям підняти російську літературу до рівня літератури світового значення” (5; кн. 2, с. 153).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народності в поемі Пушкіна “Мідний вершник”

Categories: Нові твори

Links