Найважливіші історичні відомості про Україну

Є дві основних форми запечатления історичної пам’яті: документальна хроніка й міф. Міф – це ідеалізоване або суб’єктивне подання про який-небудь історичний факт або особу. Парадоксальність ситуації з українською історією в тім, що в масовій свідомості не тільки відсутня об’єктивна інформація про ряд історичних подій, а й “місцеві” міфи витиснуті чужими, іноземними. Так про це сказав ще Шевченко:

…Добре, брат, Хто ж ви такі?

Нехай скаже німець. Ми не знаємо.

Німець скаже: “Ви моголи”. “Моголи! Моголи!”

Золотого

Тамерлана Онученята голі

Німець скаже: “Ви слов’яни. Слов’яни! Слов’яни!

Знаменитих прадідів великих

Правнуки погані!

З подій, які походили від початку християнської ери на території сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку епоху. Наші батьки звикли до такого визначення: “Київська Русь – колиска трьох братніх народів”. Але при старанні виділення властиво українських елементів у давньоруській культурі виникає маса заперечень, мов, Русь-Те Київська, але все-таки Русь, а не Україна якась! Маса похідних від цієї позиції аргументів

іде ще від “благочестивої” теорії російського історика XIX сторіччя Погодина, що нібито в часи Київської Русі ця держава заселяли “росіяни”, а “українців” у сучасному розумінні там не було зовсім – вони пізніше прийшли з півдня. Насправді не існувало в той час, та й до XIX сторіччя ніякої іншої Русі ні для слов’ян, ні для європейських народів. Російський народ, або русини – це автентичні українці. Росіяни ж звалися москвини, москалі або московіти у всіх документах, написаних місцевими хроністами або мандрівними істориками. …Козаками ставали отчайдухи, “асоціальні” елементи, які “лигалися” навіть із нечистою силою, порушували закони всіх держав, займалися розбоєм, пиятикою, нерідко заробляли тим, що рятували з рабства дітей заможних українських батьків розраховуючи на великий куш.

Незважаючи на це козацтво було армією, про володіння якої мріяв кожний монарх миру. Саме вони були буфером між турками, татарами і європейськими державами. “Моральна особа” козаків аж ніяк не є ідеальним, однак сучасним українцям непогано було б повчитися козачої витривалості, хоробрості, побутовій невибагливості, мужності, товариськості. У цей же час – XVII і XVIII сторіччя – відбувається розквіт культури українського барокко. Релігійна й світська Література, історичні хроніки, наукові трактати, церковна й мирська архітектура, театр – у всіх цих сферах людської діяльності того часу ми знаходимо голосні досягнення, які завершилися в “харизматичній” особистості й культовій Творчості Григорія Сковороди. Мислитель світового рівня, він вніс гідний вклад у скарбницю людської мудрості.

Сьогодні існує думка, що якби українці у світовій свідомості асоціювалися не із Шевченко, а зі Сковородою, то подання про нас із боку іноземних інтелектуальних елит було б іншим, і аж ніяк не в гіршу сторону. Шануємося, тому що ми того гідні. Якщо ми не будемо цінувати самі себе, цього не буде робити ніхто


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Найважливіші історичні відомості про Україну