“На яке діло заміряюсь!..” – Відкрита книга РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”

Федір Достоєвський 1812 – 1881

Відкрита книга

РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”

“На яке діло заміряюсь!..”

Зазначена особливість стилю Достоєвського яскраво виявляється вже в перших розділах “Злочину і кари”, у яких ідеться про наміри Раскольникова вчинити злочин і вагання щодо його “правомірності”. У романі про злочин і кару злочин стався раніше від реально скоєного вбивства, відразу після того, як його задум виник у свідомості Раскольникова. До певного часу читач не знає про страх, хвилювання, вагання героя, йому незрозумілі

причини збудженого стану двадцятичотирирічного студента. Автор змальовує Раскольникова з глибоким співчуттям, наголошує на тому, що він був “напрочуд гарний, з прекрасними темними очима, темно-русявий, стрункий, на зріст вище середнього”, що перед ним відкривався світ столичного міста, коло друзів і, можливо, блискучі перспективи.

Поступово стає зрозуміло, що герой наважився на якусь дуже важливу для себе справу, що виходить за рамки нормального перебігу подій. Перший “мікросюжет” пов’язаний з “пробним” візитом Раскольникова до старої лихварки. Після цих відвідин герой почувається

збентеженим, його охоплює “почуття безмірної огиди”: “О Боже! Яка усе це гидота! І невже, невже я… ні, це нісенітниця, це безглуздя!.. І невже такий жах міг спасти мені на думку? На який бруд здатне, однак, моє серце! Головне: брудно, паскудно, гидко, гидко!.. І я, цілий місяць… ” Так, начебто відмовою від задуманого вбивства, закінчується перша сюжетна перипетія.

У другому фрагменті сюжетного ланцюга розповідається про долю родини Мармеладових. Занепалий, одягнений у зношений чорний фрак чиновник Мармеладов розповідає, що ніде не служить, принижується, позичає гроші, знаючи, що не зможе їх віддати. Дружина його, Катерина Іванівна, хвора, малі діти голодні, а старша дочка Соня “по жовтому білету живе”. Сам він дійшов до крайньої межі. Розповідь нещасної людини зворушує Раскольникова й підштовхує його до рішучого висновку: “Немає ніяких перешкод і так тому й бути!” Отже, герой повертається до свого задуму.

Третій і четвертий епізоди ще більше посилюють напруження. Дія розвивається по висхідній. Автор показує, як зростає впевненість Раскольникова в необхідності здійснити задумане. Герой обурений тим, що сестра Дуня, як це випливає з листа матері, змушена через крайню бідність погодитися на шлюб-угоду з ненависним їй паном Лужиним, віддаючи себе в жертву заради матері й брата. Горе рідних людей волає до почуттів Раскольникова, ятрить його серце. Достоєвський з неабиякою художньою майстерністю відтворює хвилювання, внутрішню боротьбу, нюанси психологічних переживань героя. Лист “змучив” Раскольникова й поклав край ваганням щодо “найголовнішого, капітального” задуму. Сумнівів не залишилося – треба вирішити остаточно й зробити те, що замислив.

Зустріч із п’яною скривдженою п’ятнадцятирічною дівчинкою, здається, остаточно переконує героя, викликавши бажання помститися за всіх принижених і ошуканих.

Кульмінаційним епізодом є сон Раскольникова.

Подробиці. Про поетику й символіку снів у творах Достоєвського написано багато. Сни персонажів виконують різноманітні функції: виступають засобом розкриття характеру, “ключем” до розгалуженої системи філософських мотивів, відіграють роль “рушіїв” сюжету, мають складний підтекст. Символічний сон про коня посідає особливе місце в сюжеті “Злочину і кари”. “Страшний сон наснився Раскольникову. Приснилося йому його дитинство…” Він іде з батьком до церкви, проходить повз шинок, біля якого стоїть “дивний віз”. Дивний він тому, що дуже великий і важкий, а в нього запряжена маленька, охляла шкапина. Таких він бачив: вони надриваються з великим возом дров або сіна, а кремезні візники дошкульно б’ють їх батогами. Так і цю знесилену конячину б’ють батогами, б’ють із реготом і навіть з піснями й жартами. Врешті змучена тварина падає від удару важкого залізного лома, “простягає морду, тяжко зітхає і конає”. Маленький хлопчик (таким бачить себе уві сні Раскольников) відпускає руку батька, продирається крізь натовп, підбігає до кобилки і цілує її скривавлену морду.

Сон справив на Раскольникова надзвичайне враження. Герой раптом усвідомлює, що у своїх планах і намірах мимохіть поставив себе в один ряд із гвалтівниками й убивцями.

Цей цілком самостійний сюжетний виток змінює напрямок сюжетної вертикалі на протилежний – дія починає рухатися по низхідній. Наслідком переживань Раскольникова стає його повторна відмова від замисленого злочину. Однак завершення “сюжету сумнівів” і цього разу не відбувається. У наступному епізоді, випадково дізнавшись, коли Лизавети, сестри лихварки, напевне не буде вдома й стара залишиться сама, герой несподівано для самого себе повертається до первинного задуму.

Фіналом психологічної дуелі, що відбулася у спаленілій, хворобливій свідомості Раскольникова, стають його роздуми з приводу розмови студента й офіцера, почутої в трактирі. Говорили про лихварку Альону Іванівну. Студент емоційно доводив, що стара нічим не гребує, позичаючи гроші під відсотки, сама не знає, навіщо животіє, і взагалі невідомо, яка користь із цього “нісенітного, нікчемного, лютого, хворого бабиська, нікому не потрібного”.

“Чи не варто, – запитує студент, – замислитися над “арифметикою”: одне нікчемне життя, з одного боку, а з другого – тисячі життів, урятованих від злиднів, загибелі, хвороб. Убий її і візьми її гроші, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе служінню людству”. Офіцер заперечує таку “арифметику”, посилаючись на закони природи.

У розмові студента й офіцера певною мірою вже простежується філософське, моральне підгрунтя роздумів Раскольникова, звучить найважливіше питання етики Достоєвського, вкладене в уста студента: “Чи не загладиться один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?” Перебуваючи під впливом коротенької трактирної розмови, герой вирішує здійснити злочин і перевірити “арифметику”. Дія знову рухається вгору, сюжетне напруження сягає високої точки.

Так закінчується перше коло “випробувань” Раскольникова, передісторія його злочину. У кожній клітині епічної оповіді, у кожнім епізоді життєвої драми героя показано, як конфліктна свідомість відображається в його поведінці, у переплетінні суперечливих вчинків і поглядів.

Подібних відносно самостійних сюжетних циклів у романі декілька. Кожний з них має свою кульмінаційну точку (вбивство лихварки, зізнання в злочині, одкровення під час читання Євангелія, злам у свідомості героя на каторзі), і всі вони, як акти єдиної драми, прямують до спільного центру – філософської і психологічної аргументації трагедії особистості, яка присвоїла собі “право на кров”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“На яке діло заміряюсь!..” – Відкрита книга РОМАН “ЗЛОЧИН І КАРА”

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links