Можливість сильної особистості веліти над долями

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у дуже важкий період для самого письменника – на каторзі. Там він і зштовхнувся з “сильними особистостями”, характери яких втілив у головних героях свого добутку. У минулому столітті розуми багатьох людей були подвластни теорії “наполеонизма” – можливість сильної особистості веліти над долями інших людей. Бранцем цієї ідеї й став герой роману Родіон Розкольників. Автор добутку, бажаючи зобразити аморальну ідею головного героя, показує її утопічний результат

на образах “двійниках” – Свидригайлова й Лужина.

Розкольників, бідний студент зі збіднілої дворянської сім’ї, подавлений убогістю й несправедливістю життя намагається знайти вихід із цього положення. Він повний бажання рішуче змінити своє життя, нехай навіть через злочин. Іноді він сумнівається в правильності своїх думок, боячись загубити свою душу, але його вабить результат. Його ідея полягала в тім, що можна вчинити злочин заради загального добра. І він зважився на вбивство цієї баби – процентщици, що вважав дурної, незначної, шкідливої старушонкой. Розкольників зробив цей злочин, думаючи, що

він знайшов пояснення своїй ідеї. Він розділив людство на дві категорії: “на тварин тремтячих” і на “сверхлюдей”, вирішивши випробувати себе. Зрозумівши, що він не “істота вищого порядку”, зробивши вбивство, він убив у собі всі те людське, що зв’язувало його з навколишнім світом, залишаючись наодинці із щиросердечними стражданнями й борошнами совісти

У полоні цієї ж помилкової теорії перебуває й Свидригайлов – один з найбільш складних образів Достоєвського. Він, як і Розкольників, відкинув суспільну мораль і розтратив своє життя на розваги. Свидригайлов, винний у смерті декількох людей, змусив свою совість надовго замовчати, і тільки зустріч із Дуней розбудила в його душі якісь почуття. Але каяття, на відміну від Раскольникова, прийшло до нього занадто пізно. Він навіть допоміг Соні, своїй нареченій, дітям Катерини Іванівни, щоб заглушити каяття совісті. Але не вистачає ні часу, ні сил, щоб упоратися із собою й він пускає собі кулю в чоло. Здавалося б, дуже багато загального у вчинках цих героїв, але на скільки, насправді, були різні їхні життєві орієнтири. Розкольників учиться, пробивається в житті сам і піклується про матір, сестру

Свидригайлов – заможний поміщик, веде дозвільний спосіб життя. Обоє героя, підкорившись одній ідеї, залишилися по різні сторони “барикади”. Стало ясно самому Раскольникову, – “не переступив він, на цій стороні залишився”, тому що “громадянин і людина”. А от Свидригайлов переступив, людину й громадянина в собі знищив. Звідси в нього цинізм, з яким він формулює суть раскольниковской ідеї, звільнивши себе від сум’яття Родіона, залишившись перебувати в безмежній хтивості. Але, наткнувшись на перешкоду, кінчає життя самогубством. Смерть для нього – звільнення від всіх перешкод, від “питань людини й громадянина”. Це і є результат ідеї, у якому хотів переконатися Розкольників

Тому Достоєвський залишає Родіонові право на життя на каторзі, на каторзі де відбувається болісне звільнення від цієї ідеї, повернення до людей, знаходячи щирі цінності. У своєму добутку “Злочин і покарання”, Достоєвський переконує нас у тім, що не завжди боротьба добра й зла в душі людини кінчається перемогою чесноти. Через страждання люди йдуть до перетворення й очищення


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Можливість сильної особистості веліти над долями

Categories: Нові твори

Links