Мої враження від перегляду кіно: “Жертва” Плато

Кіно – одне з наймолодших і в теж час одне із самих масових мистецтв. Його Історія в порівнянні з тисячолітньою історією музики, живопису або театру коротка. Разом з тим мільйони глядачів щодня заповнюють зали кінотеатрів, і ще більше людей дивляться кінофільми по телебаченню. Кіно впливає на серця й розуми молоді. Природно, що до нього притягнуте увага соціологів, эстетиков, мистецтвознавців, теоретиків культури – усіх, кого цікавлять проблеми художньої Творчості й сприйняття, засобів масової комунікації, динаміки суспільних настроїв

і так далі.

Насамперед, кіно відрізняється від інших видів мистецтва (зокрема, від театру) тим, що воно займає набагато більше соціокультурного простору, виходить далеко за межі художнього кола. Якщо театр, умовно говорячи, зібраний навколо мистецтва, то кіно охоплює своїм впливом буквально всі, від духовних ідеалів до етикету й моди

Але вдаючись у суперечки про культуру, скажемо, що культура є, насамперед, міра організації, порядку, “чина” людської діяльності, що відбиває собою її фундаментальні соціально-історичні характеристики. Реалізувати культурологічний підхід до кінематографа – значить розглянути

його як спосіб і форму організації ідейно-художнього життя свого часу, у якій, як у дзеркалі, відбивається все це життя і яка, разом з тим, є однієї з істотних сторін цього життя

“Жертва” Плато Хвиля романтизму захльостує Європу 1830 р. Прагнення панувати панує в цю епоху всюди – і в промисловців, які накопичують багатство, створюване простим людом передмість, і у фізиків, і в хіміків, які у своїх лабораторіях прагнуть проникнути в таємний природи

Перші локомотиви пихкають по тільки що прокладених залізних рейках. Нове газове світло мерехтить по ночах у столицях. Парові машини діють на ткацькій і прядильній фабриках

А тим часом усюди техніка розвивалася так раптово й так швидко, що заговорили про необмежений прогрес, що забезпечить повне оволодіння силами природи, панування розуму над миром

И не дивно тому, що одним з улюблених міфів романтизму, зліт якого збігається з розвитком техніки, був міф про Прометее, укравшем небесний вогонь, для того щоб пожвавити глиняну статую

В епоху мріянь про новому Прометее не так дивний і вчинок Жозефа Плато, молодого бельгійського професора, що один раз улітку 1829 р. у Льєжі, не відриваючись, дивиться 25 секунд на розпечений диск полуденного сонця, намагаючись вирвати у світила його таємницю, бажаючи довідатися межа опірності сітківки людського ока, і сліпне

Протягом наступних днів, які він примушений був провести в темній кімнаті, Плато нічого не бачив крім роздираючий і гнітючий образи сонця, відбитого на його сітківці. Потім поступово до нього вернувся зір. З необачною гарячністю він негайно відновив свої роботи з оптики, і зокрема, дослідження здатності людського ока зберігати зображення

Ще в 1680 р. Ньютон спробував зробити експеримент, подібний до досвіду Плато. Знаменитий англійський фізик дивився правим оком на відбиття сонця в дзеркалі. Після цього він був примушений провести три дні в темній кімнаті й поправився тільки через кілька тижнів

Плато пожертвував зором заради своїх досвідів. В 1842 р. він остаточно осліп. Але за десять років до цього йому вдалося відкрити воістину прометеевский секрет: формулу, що дозволяє відтворити людини у всім різноманітті його природи. Плато дійсно побудував в 1832 р. фенакистископ – маленький лабораторний приборчик, просту іграшку, з якої, однак, виросло все сучасне кіно, тому що в ній були закладені основні його принципи

Сімейство видовищних мистецтв (кіно, телебачення, театр) Трикутник “театр-кино-тв” вичленяет певну зону видовищної області сучасної художньої культури. Ці три мистецтва (говоримо про художні форми кіно й ТВ) родинні один одному, оскільки їх зближає й відокремлює від всіх інших мистецтв лежачий в основі художньої тканини акторський спосіб відтворення людського життя

Повнота подання про природу будь-якого мистецтва вимагає його розгляду у двох планах – гносеологічному й функціональному. Перший припускає з’ясування особливостей відбиття дійсності в даному виді мистецтва і її перетворення в тканину художніх образів; другий – особливостей впливу даного мистецтва на людську свідомість, і через нього – на життя й розвиток суспільства

Театр має прямим предметом відтворення людини й людських відносин. По суті справи, мінімально необхідно для існування спектаклю наявність двох персонажів, що ведуть між собою діалог, хоча б на сцені нічого крім них не було. Більше того, навіть другий персонаж не абсолютно необхідний театру – тому-те можливий “театр одного актора” , у якому його єдиний герой – оповідач – зав’язує діалог із залом для глядачів. Цей рід сценічного мистецтва можливий тому, що головний “матеріал” театру – жива людина, що відтворить своє буття з такою адекватністю, з який цього не можна зробити ніякими іншими засобами

ЧиНе очевидно, що в мистецтві кіно немислимий зовсім “фільм одного актора” , що не може бути фільму “у сукнах” , і що навіть діалог двох персонажів є найрідша й гранична форма кінематографічного мистецтва? Йому потрібний, принаймні “груповий портрет в інтер’єрі” , а ще краще – “портрет маси людей в екстер’єрі” , тобто зображення соціального життя в тих її формах, у яких діється історія, діється й великими людьми – Іваном Грозним, Леніним, і масою простих людей – героями повсякденного буття, що з’являє перед нами як рух історії

Звичайно, у центрі киноповествования залишається конкретна людина, і основним засобом його зображення є актор, найчастіше той же, що грає в театрі, однак співвідношення людини й середовища в предметі художнього пізнання радикально інше в обох випадках – тому в кіно актор уже не є винятковим творцем художньої тканини, який він втеатре.

Не дивно, що, як давно з’ясувалося на практиці, кінематограф ближче до роману, чим до драми, до епічних оповідальних літературних форм, ніж до театру – екранізація п’єси представляє не менше труднощів, чим інсценівка роману

Саме в театрі слово грає безумовно вирішальну роль – це доводиться самостійною художньою цінністю драматургічного тексту, що, хоча й створюється для сценічного втілення, може сприйматися й у процесі читання

У цьому змісті із всіх видовищних мистецтв театр ближче всього до мистецтва слова, літературі. Кіномистецтво, навпроти, родинно образотворчим мистецтвам, будучи в основі своєї зображенням видимий світ. В остаточному підсумку, тільки цим можна пояснити існування німого кіно як самостійної й художньо повноцінної форми мистецтва, так само як і те, що німе мистецтво Чапліна могло жити великим художнім життям в епоху звукового кіно

Кінематограф як засіб масової комунікації Буття добутків кіномистецтва формує закономірності соціально-психологічного й культурно-історичного плану. Виникає проблема з’ясування взаємин кінематографа не тільки з явищами художньої культури, його місця серед інших мистецтв, але й усвідомлення тієї ролі, що грає кіно в суспільстві, його здатності впливати на суспільну свідомість

Отже, кінематограф, що сам по собі є системою й має складну структуру, реалізує всі функції засобів масової комунікації – інформаційної, виховна, організації поводження, розважальна, комунікації – але специфічним способом. Отут необхідно зробити одне застереження: існують види кіно діяльності, які по перевазі виконують одну з перерахованих вище функцій, приміром, хроніка, навчальне кіно. Обмежимося в розгляді ігрового кінематографа у двох його іпостасях: як виду мистецтва, з одного боку, і як засобу масової комунікації, з іншої. Це деякою мірою ускладнює завдання, тому що контакт із творами мистецтва здійснюється вже не за законами комунікації, а за законами спілкування


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мої враження від перегляду кіно: “Жертва” Плато

Categories: Нові твори

Links