Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара “Собор”)

Першу публікацію роману О. Гончара “Собор” літературознавці й критики зустріли з захопленням, адже автор створив галерею позитивних персонажів, які працюють на благо Батьківщини. Але через кілька днів після виходу роману розгорнулася широкомасштабна акція паплюження твору: виявляв свою пильність академік Шамота, одностайно обурювалися в колективних листах “металурги”, “шахтарі”, “селяни”. Певну роль у розгромі “Собору” зіграло те, що Володьку Лободу було легко впізнати. Подібні йому “висуванці” зносили

собори, будували атомні станції у густонаселених районах, планували повернути ріки і т. д. У порівнянні з іншими безголовими керівниками Володьці Лободі випадає скромне місце: немає в нього спритності, кмітливості, які були притаманні високопоставленим бюрократам. Він псує собі анкету необдуманим розлученням, здає батька у будинок для ветеранів, безглуздо, по-хлоп’ячому, ховає у себе в кабінеті “охоронну грамоту”, зняту вночі з собору, силоміць сватає “безпаспортну” Єльку, приїздить з друзями на браконьєрську юшку у рідне селище, де його всі знають. Він птах невисокого лету, і вся його кар’єра вкладається

у ним самим визначені рамки: “…тебе проводжав інструктором, а зараз сам інструкторів ганяю”.
Лобода наповнений “геніальними” ідеями, які він так і сипле на ходу. “Кімнати щастя”, вікторини, карнавали. Палац шлюбів, святкові кольоретки для цукеркових коробок – все це його винаходи. Але душа “генія” прагне до чогось масштабнішого. Погляд кар’єриста зупиняється на обшарпаному соборі, що височіє серед Зачіплянки. Правда, до 300-річчя Переяславської ради Володька запропонував одягти собор у риштовання, але реставрувати його, природно, ніхто не збирався. Лобода зумів зімітувати увагу до пам’яток старовини, а після свята риштовання зняли. Собор зробився притчею во язицех, псував красу робітничого селища і Володьчину кар’єру. Висуванець мріє знести собор, а на тому місці “відгрохати” критий ринок чи молодіжне кафе, щоб “в області тільки ахнули б”. Оце “ахнули б”, помітили, оцінили, підвищили – головна рушійна сила всієї діяльності Лободи. Вся ця жалюгідна метушня свідчить про його тупуватість, обмеженість і неповороткість думки. Він здається водевільним персонажем, але зараз ми вже знаємо, на що здатна така войовнича посередність на керівних посадах. Це сила, яка іде по світу і задає тон. “Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей вирішує. Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі… Для нього ми піддослідні. Він вважає обов’язком нас будь-що обстругати, підігнати під власну подобу… Його мрія – бачити навколо себе легіони, що однаково думають, на тебе й на мене він дивиться як на сировину, як на руду, з якої треба болванки виплавити”, – так говорить Ромчик Орлянченко про Лободу. Діяльність таких висуванців призвела до екологічних і соціальних катастроф, до того життя, яким живе народ сучасної нам України – незалежної, вільної, але голодної, збанкрутілої, нещасної країни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара “Собор”)

Categories: Твори з літератури

Links