Моє сприйняття Достоєвського

Сила й велич російських класиків XІX століття полягали в глибокому демократизмі, у безкомпромісному служінні правді життя. Неослабний інтерес до творчості Достоєвського в усьому світі не випадковий. Мир прагне до звільнення від всіх видів рабства, включаючи й психологічне рабство. Достоєвський глибоко співчував всьому пригнобленому людству. Він будив у страждаючих серцях надію на майбутнє, гідне людину. Влада грошей, попрання людського достоїнства, маячні ідеї “уседозволеності” – все це сміло викриває Достоєвський у своїй творчості.

Добутку письменника відрізняє жагучий гуманістичний пафос

Відомо, що деякі сучасні вчені на Заході намагаються довести, що Достоєвський – співак розпачу, що проповідує невір’я в людину, що він коштує в джерел упаднических літературних течій. У зв’язку із цим улаштовуються різні міжнародні конгреси, де російським літературознавцям доводиться спростовувати всі ці домисли

Найважливішим питанням життя Достоєвського була боротьба добра й зла в людині. Письменник розглядав зло як породження жадібності, користолюбства, властолюбства, поклоніння “золотому тельцеві” і т. д.

По християнській

релігії – це сім смертних гріхів, які людин повинен знати й уникати робити, якщо не хоче погубити свою душу. Все це яскраво відбито в таких творах Достоєвського, як “Зимові замітки про літні враження”, “Злочин і покарання”, “Ідіоти”, “Брати Карамазови”.

Дійсно, творчість письменника не можна назвати райдужним, але в той же час Достоєвський глибоко вірив у добрі початки в людині. По його творчості видно, що він все життя виношував ідею про майбутнє доконане й справедливе суспільство. Цю прекрасну, гуманістичну ідею проповідують його герої – князь Мишкін з “Ідіота” і Алеша Карамазов з “Братів Карамазових”. Ця ідея червоною ниткою проходить у щоденниках і листах великого письменника. Здійснення своєї мрії письменник бачив у перетворенні людини. Він уважав, що людина повинен удосконалити свою власну природу, усвідомити відповідальність перед іншими людьми, безкорисливо трудитися на загальне добро

Велике значення Достоєвського в літературному процесі минулого століття. Відомо, що він не примикав ні до якого літературного напрямку. У той час, коли письменники-ліберали Гончарів і Тургенєв критикували панівні класи, а письменники демократичного табору створювали ідеали й типи “нових людей” (Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна, Рахметов), Достоєвський шукав Бога в людині. По-моєму, Алеша Карамазов і князь Мишкін наділені якостями Христа. Як не дивно, визнавали Достоєвського й більшовики. Луначарский писав про нього: “Всієї його повісті й романи – вогненна ріка його власних переживань. Це жагуче прагнення зізнатися у своїй внутрішній правді…” Видимо, більшовиків улаштовувало в Достоєвському те, що він оспівував “маленького” людини. Це можна було легко витлумачити як протест проти приватної власності

У творчості Достоєвського, на мій погляд, протиріч і парадоксальних моментів більше, ніж в інших російських письменників того часу. Він, наприклад, боровся проти всякої соціальної несправедливості, гноблення людини людиною, проти влади грошей, а з іншого боку, проповідував християнську смиренність, вірив, що всі людські питання може дозволити тільки Бог. Ці протиріччя читач знайде майже у всіх творах Достоєвського, починаючи з його першого роману “Бідні люди” і кінчаючи “Братами Карамазовими”.

Особиста доля Достоєвського зложилася дуже драматично. В 40-х роках він захопився навчанням соціалістів-утопістів. Це скінчилося для нього цивільною стратою й чотирирічною каторгою. Він і на каторзі продовжує писати. Цей період його життя яскраво описаний в “Записках з мертвого будинку”.

Свої міркування про творчість Достоєвського я хочу завершити словами Добролюбова: “У добутках м. Достоєвського ми знаходимо одну загальну рису, більш-менш помітну у всім, що він написав: це біль про людину, що визнає себе не в силах або, нарешті, навіть не в праві бути людиною, теперішньою, повною, самостійною людиною, самим по собі”.

Тому Розкольників і йде на злочин. Його злочин – це лемент душі, це відкликання, породжений у відповідь на всі утиски й лиха народу. Розкольників – це жертва буржуазного суспільства. Він сам “принижен і ображений”, хоча вважає себе “сильною особистістю”. Він пішов з університету, тому що нема чим було платити за навчання, він живе в якійсь маленькій кімнатці, скоріше схожої на труну, чим на житло. Розкольників болісно шукає вихід з положення. Але його немає! Саме суспільство винувато в його положенні!

Не тільки Розкольників, як показує Достоєвський, але й тисячі інших людей неминуче приречені при існуючому порядку на ранню смерть, убогість і безправ’я

Яскравий приклад цьому – сім’я Мармеладових. Сам Мармеладов – пропаща людина. Колишній чиновник, він шукає правди в распивочной. Бруд, сморід цієї распивочной набудовують проти Мармеладова. А що йому залишається робити? Він перебуває за порогом людської честі й гордості. Мармеладов розуміє своє положення. Він говорить: “У бідності ви ще збережете свою шляхетність уроджених почуттів, в убогості ж ніколи й ніхто. За вбогість… мітлою вимітають із компанії людської”. Убогість – це коли не до кого піти, комусь поскаржитися, комусь довіритися. Мармеладов гідний і недостоин жалю. З одного боку, ми розуміємо, що не він винуватий у своєму положенні, а з іншого боку – не можна опускатися настільки, коли вже чужо все людське. Своїм пияцтвом він довів сім’ю до безпросвітної вбогості. Страждають всі, і в першу чергу – Катерина Іванівна

Дочка офіцера, вона вже другий раз виходить заміж, рятуючи цим своїх дітей. Але що дав їй цей шлюб? Те, що вона, хвора сухотою, не спала ночами, щоб випрати дітям одяг! Хіба заслужила вона це? А що вона могла зробити? Після смерті Мармеладова Катерина Іванівна виявляється викинутої на вулицю. Вона змушує своїх дітей просити милостиню. А що можна було робити? Безвихідність положення – от що показує Достоєвський

Доля Дуни теж трагична. Через любов до брата вона йде працювати гувернанткою в будинок до Свидригай-Лову. Із-за нього вона терпить приниження й ганьбу. І от з’являється Лужин, що хоче женитися на Дуне. Дівчина розуміє, що, вийшовши заміж за Лужина, вона стане повністю залежної від свого “рятівника”. І все це вона робить заради брата, заради його майбутнього. Розкольників не може прийняти цієї жертви, він робить всі, щоб Дуня не вийшла заміж. І Дуня починає розуміти щирі наміри Лужина, починає боротися за свою гордість

Глибоко нещасна й Соня Мармеладова. Але Соня – це “промінь світла в темному царстві”. Вона виступає як носителька моральних цінностей “принижених і ображених”. Соня, як і Мармеладо-Ви, – жертва несправедливого порядку. Пияцтво батька, страждання Катерини Іванівни, приречених на голод і вбогість, змусили її “переступити” своє “я”, віддати свою душу й тіло на наругу навколишньому світу. Але на відміну від Раскольникова Соня повна нерушимої свідомості, що ніякі самі гуманні цілі не можуть виправдати насильство

Всі герої Достоєвського кінчають своє життя смертю. Немає виходу з положення, залишається тільки смерть. Долями своїх героїв Достоєвський доводить, що немає місця в буржуазному світі “маленькому” людині. У всіх “принижених і ображених” є тільки один вихід – бути роздавленими багатою коляскою, тобто тими умовами життя, у які ці люди поставлені капіталістичним суспільством.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моє сприйняття Достоєвського

Categories: Шкільні твори

Links