Моя улюблена поетеса М. Цветаева

Творча особистість у розумінні Цветаевой самотня. Це вгадується в багатьох віршах, а в деяких оголошуються привселюдно (Поети, Роландов ріг). У добутку Роландов ріг Цветаева, не прибігаючи до іносказань, оповідає про своє сирітство, про протистояння дурням, про те, що, незважаючи на боротьбу на самоті, на зміну їй прийдуть тисячі таких же, як вона. І все-таки самітність поета не абсолютно: у нього завжди є відданий друг читач. Часто вірші Цветаевой будуються на діалозі, на повноцінному спілкуванні з людиною, що взяла в руки її книгу. Поетеса звертається

до людини, якому присвячений вірш, до незнайомого читача або навіть до ще не народженому (Тебе через сто років). Якщо навіть у вірші немає прямого звертання, то воно однаково розраховано на реакцію, на співчуття, на відповідь

Невід’ємною частиною цветаевской лірики є присвяти поетам, сучасникам або попередникам. Поетеса мала рідкий дарунок уміти захоплюватися талантом, бути вдячної художникові, глибоко почувати душу в його утворах. Далека від окололитературной боротьби, вона була

начисто позбавлена почуття творчої заздрості й ревнощів. Ця обставина дозволяла їй об’єктивно оцінювати добутку колег. Широко відомі цветаевские присвяти Блоку, Ахматовій, Пушкіну

Поетам, що міркують про своє призначення, властиво звертатися до Музи. У Цветаевой Муза згадується рідко, мимохіть, начебто вона не бачить її особливої заслуги у своїй творчості. Цікаво, що у віршах, звернених до Ахматової, та названа Музою плачучи. Треба думати, що Цветаева вважала Ахматову своєю натхненницею й мала сміливість це визнати

Звертань до Музи небагато: Цветаева сподівається не на неї на себе. Вона прагне до постійного самовдосконалення, тому що в цьому бачить шлях розвитку своєї творчості, від якого однаково нікуди не зникнеш (Стіл). Поетеса прицвяхована до письмового стола на всьому протязі свого творчого шляху, а творчість не має межі й шириться усе більше. Але це для Цветаевой не ярмо, а навпроти, притулок від диких орд. Вона завжди може вкритися у творчості, як у тихій гавані, і в той же час, не ховаючись, говорити те, що хоче сказати

Є в поезії Цветаевой тема, що ріднить неї з багатьма поетами, це взаємозв’язок творчості й невблаганного плину часу. Людям властиво страшитися смерті й повного забуття, ще гостріше це почуття розвинене в людей мистецтва. Своє безсмертя Цветаева, як всі творчі особистості, бачить у творчості:

Для того я (у виявленому сила)

Все рідне на суд віддаю,

Щоб молодість вічно зберігала

Неспокійну юність мою

Прагнучи зберегти своє життя у віршах, Цветаева з рідкою щирістю розкриває перед нами своє життя. Це ціла сповідь, що охоплює дитинство, юність і зрілі роки. Але навіть будучи цілком дорослою людиною, Цветаева зберегла всю безпосередність дитячого сприйняття, і мир у неї розцвічений безліччю фарб, почуття свіжі, переживання глибокі. Ці багатогранність і яскравість можливі, завдяки найрідшому дарунку безоглядної любові до життя. Цим дарунком Цветаева наділяє й свою ліричну героїню, характер якої завжди непередбачений, несподіваний. У героїні сама поетеса досягає бажаного безсмертя, залишаючись завжди молодої й повної творчих сил, натхнення

Для Цветаевой призначення творчості незиблемо: прагнення до світла, повноцінна участь у житті, протистояння смерті, боротьба з бездуховністю. Ці вічні людські цінності, зовсім щиро проголошувані Цветаевой, зробили її творчість не просто відомим безсмертним

Марину Цветаеву я вважаю принцесою російської поезії. Вона так самоотреченно була закохана в поезію, що часто в інші любила її більше, ніж у собі. Звідси стільки присвят великим поетам, її сучасникам, її принцам духу: А. Блоку, В. Маяковському, Б. Пастернаку, П. Антокольському й многим іншим. Перерахованих поетів вона знала особисто. Разюче, але іноді мені здається, що Цветаева вважала Пушкіна своїм сучасником, всупереч часу й здоровому глузду. Це відчуття не залишало мене під час прочитання її поетичної прози Мій Пушкін

Своєю уявою Цветаева один раз у дитинстві створила собі живого поета Пушкіна, так так і не відпускала його ні на крок від своєї душі все життя. Обставини їй допомогли. Згадаємо випадок, коли батько маленької Марини привів у будинок сина Пушкіна й дівчинка прийняла його за сьогодення поета

Пушкіна поруч зі Цветаевой я завжди представляю в оточенні його знаменитих героїв, і Марина з дитячою безпосередністю й захватом спостерігає, як шляхетний Дубровский, що коштує перед Машею в саду, як чарівна Тетяна Ларіна, що дає одповідь Онєгіну, який страшний і прекрасний Пугачов! Як чудовий російський художник Ілля Глазунов зобразив на одному полотні майже всіх великих росіян і назвав картину Велика Росія, так і я собі представляю ще не написану картину, на якій М. Цветаева поруч із А. Пушкіним в оточенні безлічі персонажів його добутків. Особа Цветаевой при цьому світиться блаженством і щастям

Ця фантазія не випадкова. Я знаю, що Цветаева любила грати в гарні й складні ігри. Звичайні дитячі іграшки її не цікавили ніколи. Її улюбленою іграшкою був знову ж Пушкін. Вона те обряджала його у фрак і циліндр, то облачала в мисливський костюм і саджала верхи на коня. Або раптом на місці Дубровского в темному саду виявлявся сам Пушкін, і Машу це анітрошки не дивувало, а навіть навпаки приводило в захват. Тетяна Ларіна, у свою чергу, піднімає ока й бачить, що перед нею зовсім не Онєгін, а… У такій ситуації Тетяна просто повинна зомліти від нерозв’язності вибору. Все-таки Пушкін на голову вище всіх прекрасних генералів і поетичних Онєгіних, разом узятих. А блискучий Сильвио з Повістей Белкина! Звичайно, тільки Пушкін міг дозволити собі такі ігри ссудьбой.

Отже, заповнивши все уявлюване життя Цветаевой, поет, природно, вторгся й у її власну поезію. Одне за іншим сталі з’являтися присвяти Пушкіну. Найбільш зрілий, я вважаю, цикл Вірші Пушкіна. У ці вірші разом із самим Олександром Сергійовичем перекочували й майже всі його герої:

Бич жандармів, бог студентів,

Жовч чоловіків, насолода дружин,

Пушкін у ролі монумента

Гостюючи кам’яного він,

Скалозубий, нагловзорий

Пушкін у ролі Командорав цей вірш і Мідний вершник прискакав, і Небо Африки виникло, і навіть Ваня бедний з’явився:

Боязкуватий був Ваня бедний,

Ну, а він не боязкуватий

Природно, Пушкін був для Цветаевой уособленням лужественности. І взагалі ідеалом чоловіка. Здавалося б, зрілості ця гра в Пушкіна повинна була непомітно зійти за ні, поступившись місцем більше реалістичному світовідчуванню. Але виникло чергове явище Пушкіна в духовному лірі Цветаевой у якості чарівної, божественного істоти, подарованого їй російською історією й царем, наперсником Зога на землі:

И крок, і ясновельможний зі світлих

Погляд, яким понині світла…

Останній посмертний безсмертний

Подарунок Росії Петра

Поява в Росії Пушкіна нащадка арапа Петра I Ганнибала, Цветаева прямо зв’язує з божественною волею. Підтвердженням божественного походження Пушкіна можуть служити й такі її рядки:

Те серафима

Сила була:

Незламний Мускул крила

Росіяни поети ще багато разів будуть відкривати для себе нового Пушкіна, але мені більше по душі цветаевский Пушкін втілення краси, мужності, розуму й нескінченності


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моя улюблена поетеса М. Цветаева

Categories: Твори з української літератури

Links