Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого

Поезія Б. Лепкого – небуденна подія в українській літературі. Поетична творчість митця охоплює багато явищ життя: історичне минуле України, національно-визвольну боротьбу нашого народу, його морально-етичні пошуки, духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції тощо, вона розмаїта за жанрами (вірші-пісні, сонети, поеми, поеми-казки) та художніми засобами.

У своїй поезії Б. Лепкий – тонкий лірик меланхолійного складу і проникливий співець природи. Яскраві риси ліричного таланту Б. Лепкого виявилися, наприклад, у збірці “З-над моря”

(1913). Ці вірші виникли внаслідок його зустрічі з Адріатичним морем.

Митець, муза якого живилася тихим смутком подільських сіл, красою карпатських гір, дзвоном Черемоша, усім серцем прихилився до могутньої стихії моря, відчув її глибинну силу, переливи барв. Величність, вічну мінливість моря поет розкриває в стихіях неба й землі:

Бушують, гудуть і піняться

Розбурхані хвилі на морі –

Задивлені в пропасть бездонну,

Спокійно горять ясні зорі.

(“Чи може що кращого бути…”)

“Мариністичний” цикл збірки Б. Лепкого, відзначаючись своєю “морською” специфікою, водночас за образною

системою має чимало спільного з іншими циклами поета зокрема карпатськими, де зелені полонини “грають шумами лісів”, де небо сяє кольорами моря:

По небес великім, синім плаю

Зорі Бог розсипав, наче вівці…

Море – органічна частка великої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. Більше ніж грайливо-безжурні “скиби вод, сині, перлисті”, поета зворушують “хвилі нив колосисті”.

Так, Б. Лепкому були притаманні меланхолійно-тужливі настрої. Він сумував за рідним краєм, від якого замолоду його відірвала доля; не раз впадав у відчай, коли бачив тяжке життя трудящих. У багатьох віршах Б. Лепкий у стилі романтиків порушує проблеми людської долі, вдається до роздумів:

О, подумай, серце моє,

Чим ти є супроти світу,

Проти горя світового

Чим є твій маленький біль.

Відкриваючи красу моря, ліричний герой циклу прагне в спілкуванні з ним розвіяти своє лихо, забути про горе, знайти розраду:

Понад хвилі, понад море

Понесу з собою горе.

Може, втоплю, може, згублю,

Може, долю приголублю…

Найголовнішим для автора є внутрішній світ ліричного героя, а не зовнішнє середовище. Туга – це домінуючий настрій багатьох віршів, який визначає романтичний тип почування й мислення поета.

Варіант 2.

…Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк, визначний громадсько-культурний діяч і педагог, який своїм художнім зором, чуйним поетичним серцем охопив усю Україну і примножив її духовні цінності, заслуживши за свою творчу працю глибоку пошану і повагу сучасників і наступних поколінь.

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля, –

Скаже згодом поет, засвідчивши цією поетичною метафорою свою органічну спорідненість із рідним краєм. В іншому вірші – “Сповідь землі” – Б. Лепкий говорить про єдність своєї письменницької долі з подільським краєм, з тихими полями, де він народився:

Така ніч наших сірих піль

Мене на світ родила

І весь свій смуток, весь свій біль

На серце положила.

Спочатку те подільське сонце, що світило в його батьківську оселю, здавалося всеукраїнським, вселюдським. Юнак разом із сільськими хлопцями відкривав красу народних звичаїв і традицій, вбирав у своє серце, мов губка воду, народну словесність – джерело народної мудрості, душевної щедрості. Після закінченні гімназії Б. Лепкий їде навчатися до Відня.

Записавшись студентом Віденського університету, він слухає лекції відомих вчених-філологів, знайомиться з багатьма талановитими людьми, поринає в літературно-художню працю.

На початок 90-х років припадає виникнення низки його поетичних творів, пройнятих тугою за рідним краєм:

…Милий світе!

Чи ввік мені отут сидіти.

Мов у заперті. І чи ніколи,

Моя судьбо, моя ти доле,

Не понесеш мене в родину?

Ностальгія за Поділлям, за Україною, то прийшла в гості до поетової музи в його юнацькі роки, згодом назавжди оселиться в його серці, буде постійно нагадувати про себе і в Кракові, і в Берліні – усюди, куди кидатиме його доля.

Вразливого на людську несправедливість поета мучило те, то його народові довелося зазнати царського і цісарського гніту, трагедії першої світової війни, “ходіння по муках” під час громадянської війни, голоду й сталінських репресій в Радянській Україні. Але Б. Лепкий не був співцем безнадії, не присипляв народ віршами, а навпаки, закликав його до боротьби за кращу долю, вселяв надію на краще майбутнє.

У творах Б. Лепкого крізь мотиви туги й суму пробиваються бадьорі, оптимістичні настрої. Своїм словом поет прагнув допомогти народові збудувати високу греблю, яка б захистила його від всепоглинаючого моря:

Гать будуйте кріпку і високу,

Щоб нас море грізне не залляло,

Щоби ми у багні не застрягли,

Та щоб онуки дідів не прокляли.

Що не вміли краю боронити, –

Гать будуйте кріпку і високу!..

Цей самий мотив звучить і в багатьох віршах поета, написаних на початку століття. У циклі віршів “Рідний край” (1912) Б. Лепкий звергається із закликом до своїх сучасників:

Хоч нині чорна ніч,

Так завтра день,-

Гони розпуку пріч,

Співай пісень!

(“Хоч чорна ніч”)

Серед віршів громадянського звучання значне місце посідають також присвяти визначним діячам української культури – І. Котляревському, Т, Шевченкові, Б. Хмельницькому, І. Мазепі…

Лірика Б. Лепкого надзвичайно багатогранна, охоплює різні сторони народного життя, різні стани людської душі. Потужний ліричний струмінь його поезії бере свій початок від народної пісні, якій поет проспівав свій гімн у багатьох віршах.

Митцю давали натхнення оті дорогі його серцю ще з дитинства подільські фольклорні джерела. Вони и визначили оригінальність і самобутність поетичної творчості Б. Лепкого, яка є цінним надбанням української літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мотиви поетичної творчості Богдана Лепкого

Categories: Твори з української літератури

Links