Морально-етична тема: Дивна людина “гомо советикус&amp

Ми будуємо незалежну Росію, а віз і нині там. А у возі дотепер повнісінько “гомо советикусов”. І такий він важк і неповороткий, тому що сидять у ньому ще й дотепер і президент, і прем’єр, і депутати, і директори, і чиновники – від великого до маленького. У переважній більшості це люди безвідповідальні й аморальні, люди “комунального” мислення, які не хочуть волі, тому що не знають, як нею користуватися

Як же можна з ними, так ще й під їхнім керівництвом вибудувати незалежну Росію? Адже держава діється не в майбутньому, воно будується

зараз. А що обіцяють нам наші “государі”? Просять почекати. Мов, перехідний період. Щось довго ми переходимо. Так ще й невідомо куди… Подивимося навколо. Сірі, невиразні й без посмішок особи. Немічні й розгублені фігури – вийшли як з однієї в’язниці, ім’я якої “Радянський Союз”. І тягне нашого президента до таким, як і він сам, і говорять державні чоловіки чужою мовою чужого народу, погоджуючись зі статусом “чуба”. Ні пошани, ні гордості. І поллється зі сторінок газет і журналів, з екранів телевізорів ностальгія про минуле “раї” (читай, про в’язницю). Скрізь бачимо образ “гомо

советикуса”, чуємо його голос, відчуваємо на собі його безініціативність і емоційну недорозвиненість. Звучить державний гімн Малоросии, а в Президента, міністрів, депутатів, футболістів на вустах – печатка німа. Тому що немає їм наглядача, комусь змусити вивчити текст напам’ять…

Зводимо нові і реставруємо старі храми, мостимо тротуари й алеї – і смітимо, смітимо. Тому що виховалася стара система. Шукаємо очами міліціонера, а наглядача й охоронця в душі немає. Дивна якась ця людина – “гомо советикус”. Те залізною завісою, берлінською стіною відмежовувався від “гнилого” капіталістичного ладу, то дорвався до того американського бруду й аморальності, як до цілющого джерела. От і осягни його душу…

А чи була вона в нього, та душа. Безбожностью й бездуховністю позначений в історії шлях “гомо советикуса”: знищені храми й інші пам’ятки культури, розстріляний і знищений кольори націй, та й саму історію нашу перелицьовано. Де тут ця духовність?! Цікаво влаштований мир, загадкові психологія й душа людини. Бруд прилипає надовго, пам’ять тримає довше у своїх потаєних куточках погане. Як же важко позбутися від звичок минулого. Десять років, здається, незалежні, а продукт радянської пори – “гомо советикус” – і дотепер живе, дотепер серед нас і сьогодні керує нами. А або є рецепт, спосіб позбутися від нього, убити в собі “гомо хамуса” – аморальної людини, споживача готових матеріальних і інтелектуальних благ? І як видужати від старезності – фізичної й моральної, заляканості, зацькованості, байдужості, якими хворіє українське суспільство? Прикладів багато. Візьмемо лише трохи. Наше героїчне минуле… Міста, фігури, події. Забуваємо, цураємося, не рятуємо. Часто думаю: невже седоглавий Чигирин, що сторіччями стояв форпостом на границі Дикого поля, захищаючи від чужоземних орд не тільки рідну землю, а й всю Європу, не заслужив кращої долі? А тихий замріяний Суботив – Богданова колиска? Мотронинский монастир? Боліло колись серце в Тараса Шевченко за ці святі місця. А в нас? У кожного українця, думаю, всі ці найменування повинні викликати трепетні почуття національної гордості, пошани й любові

И ще от про що міркую… Щоб відродити держава, потрібно відродити історію, святині народні. Нехай знають депутати (і не тільки вони), хто ще цього не знав. Наша земля є місцем народження першої в Європі парламентської системи керування. Козацькі ради були зразком для європейської демократії. Видатний син британського народу Кромвель писав листи Хмельницькому як рівний до рівного, і хіба провина гетьмана в тім, що через 350 років прем’єр-міністр Англії Маргарет Тэтчер скаже, що не знає такої держави – Росія…

Хіба не смутно й боляче?. Так що робити, щоб позбутися від комплексів “гомо советикуса” – жадібності, приниження, безвідповідальності й аморальності? Як по мені – убити в собі раба, піднятися з колін, зітхнути повними грудьми, наповнити душу гордістю за себе, свій народ, його героїчне минуле й прекрасне Майбутнє. Бути такими в малому й великому, скрізь і завжди. І не від ювілею до ювілею повинні піклуватися про пам’ятні місця, великі імена нашої історії, а щороку, щомісяця, щодня, щоб заглиблювалася історична пам’ять, затверджувалося прагнення до державності, фундамент якої кров’ю й потім закладали переможні предки. З молоком матері повинен усмоктувати дитина любов і повага до національних святинь, оточена батьківськими увагою й пошаною…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Морально-етична тема: Дивна людина “гомо советикус&amp

Categories: Нові твори

Links