Моральні ідеали А. С. Пушкіна

Сто п’ятдесят сім років пройшло від дня трагічної загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна. Але хіба існує у світі така сила, що здатна знищити життєлюбне, що піднімає людини слово! Тут зло безсило, і навіть час не владно. Інший стала рідна країна поета, нові люди зі своїми радостями й сумами живуть на її просторах, народилися нові поети. Але ім’я Пушкіна не тільки не втратило своєї чарівності, а стало ближче й рідніше кожній людині.

Тому що в особистості й добутках А. С. Пушкіна з винятковою глибиною, яскравістю й красою втілилися риси

російського народу: споконвічна любов до рідної землі, непереборне прагнення до волі, високий гуманізм, шляхетність, світлий розум і стійкість характеру, віра в краще життя всіх людей.

Мудрість і чарівність творів Пушкіна, духовне багатство його особистості – незамінна школа моральності для людей всіх віків. Дитинство і юність, зрілість і старість знаходять у його життєвому й творчому досвіді чимало дорогоцінного. Читаючи вірші Пушкіна, ми як би припадаємо до невичерпного джерела піднесеного, гуманного, витонченого.

А. С. Пушкін цінував дружбу й умів любити гідних, близьких за духом людей беззавітно. Він

міг весело й безтурботно жартувати над товаришами в годинники дозвілля й плакати від радості, обіймаючи друга-декабриста, засудженого на каторгу. Він був вірний міцній, непідробленій дружбі й присвятив їй чимало схвильованих рядків:

Знову я вам, про юні друзі!

Мрячні сокрылись дні розлуки,

И братові знову простяглися ваші руки,

Ваше жваве коло побачило знову я.

Багато віршів А. С. Пушкін присвятив ліцейським друзям. Ці звертання й послання перейняті глибокою щирістю й доброзичливістю:

Довідайся любов, невідому мені;

Любов надій, захватів, упоенья:

И дні твої польотом сновиденья

Так пролетять у щасливій тиші.

У цьому вірші Пушкін також доводить свою вірність і відданість ліцейським друзям:

Прости! Де б не був я: у чи вогні смертної битви,

При чи мирних брегах рідного струмка,

Святому братерству вірний я.

Почуття дружби, винесене з ліцею, одушевляло поета все життя. І, звичайно, назавжди залишаться в пам’яті рядка, звернені до друзів-ліцеїстам, які стали гімном шляхетному почуттю дружби:

Друзі мої, прекрасний наш сполучник!

Він, як душу, нероздільний і вічний –

Неколебим, вільний і безтурботний…

Не можна не погодитися з Пушкіним, що дружба, як і любов, необхідна людині. Як гарячий і щирий поет у дружніх посланнях, як свято для нього поняття “приятельства”! Пушкіна сумний і самотній, коли поруч із ним немає вірного друга:

Сумний я: із мною друга ні,

З ким довгу запік би я розлуку,

Кому б міг потиснути від серця руку

И побажати веселих багато років.

У посланні “До Чаадаєва” (1821) ми знову бачимо Пушкіна, вірного, відданого, страждаючого від розлуки:

Лазур чужих небес, полуденні краї;

Ні музи, ні праці, ні радості дозвілля,

Ніщо не замінить єдиного друга.

Любов’ю й подякою перейняті рядки цього вірша, присвяченого другові – “цінителеві щиросердечних сил”, людині, що “у мінуту загибелі над безоднею потаєної підтримав недремною рукою”, що “другові замінив надію й спокій”, “душу пожвавлював радою иль докором”.

Але свої вірші А. С. Пушкін присвячував не тільки друзям-ліцеїстам, але й дорогим йому людям. Ми згадуємо дружнє послання, зігріте дивним щиросердечним теплом і присвячене няньці поета, Орисі Родіонівні. З якимсь незвичайним пещенням і турботою пише він рядка:

Подруга днів моїх суворих,

Голубка старезна моя,

Одна в глухомані лісів соснових

Давно, давно ти чекаєш мене.

А пушкінські вірші про любов! Їх по праву називають шедеврами світової ліричної поезії. Він пише про жінку піднесено, тремтливо й шляхетно. Захоплені визнання, жартівливі запевнення, пристрасть і ревнощі, ніжність і досада, якесь особлива шляхетність почуття, самозабуття й самовідданість пронизують вірші, звернені до жінок, яких любив, якими захоплювався поет:

Я вас любив безмовно, безнадійно,

Те боязкістю, то ревнощами млоїмо;

Я вас любив так искренно, так ніжно,

Як дай вам бог улюбленої бути іншим.

Лірика Пушкіна – дзеркало його душі. Кожний вірш є часточкою його життя. Гарячий, вразливий, швидко займистий Пушкін захоплювався багатьма. В одних закохувався легко й на короткі мгновенья, інших любив

З таким важким напряженьем,

З такою нежною, томливою тугою,

З такою шаленістю й мученьем.

Мінялися подруги, кохані, адресати його ліричних визнань, але незмінними залишалися велике служіння Любові й Красі, ніжність і відданість тим, хто розбудив у душі поета високе почуття, подяка Жінці – джерелу творчого натхнення:

Досить! у гордості моєї

Я мислити буду з умиленьем:

Я славою був зобов’язаний їй –

А може бути, і вдохновеньем.

У лірику Пушкіна виникає поетично узагальнений образ Любові, що постійно супроводжує натхненню:

И серце б’ється в упоенье,

И для нього воскресли знову

И божество, і вдохновенье,

И життя, і сльози, і любов.

Уже в зрілі роки, осмислюючи пройдений шлях і намагаючись заглянути в Майбутнє, Пушкін назве любов у числі найбільших життєвих цінностей поряд із працею й творчістю.

Любов для Пушкіна – святе почуття. Для нього “дорого любові мученье”, він навіть готовий умерти заради любові, але вмерти люблячи. Про це він пише у вірші “Пробудження” (1816).

Читаючи вірші Пушкіна, ми відчуваємо щирість і шляхетність поета. Краса для нього – “святиня”. Поет беззахисний перед красою, його серце на неї озивається захватом. Але захват перед красою не робить поета вітряним, легковажним шанувальником кожної красуні. Його почуття до улюбленого глибоко й незмінно, навіть якщо доля розлучила його з нею (“Талісман”).

“Є завжди щось особливе шляхетне, лагідному, ніжному, запашному й граціозне у всякому почутті Пушкіна”, – писав В. Г. Бєлінський. Він уважав, що “ніхто з російських поетів не здобував собі такого незаперечного права бути вихователем і юних, і змужнілих, і навіть старих… читачів, як Пушкін, тому що ми не знаємо на Русі більше морального, при великости таланта, поета, як Пушкін”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моральні ідеали А. С. Пушкіна

Categories: Нові твори

Links