Монументальна фігура Угрюм-Бурчеева

“Історія одного міста” історія гноблення народу й рішучий осуд покірливої смиренності, що і уможливило існування наскрізь прогнилого реакційного будуючи

“Історія одного міста” написана від імені глуповских літописців, що запам’ятали найважливіші діяння глуповских градоначальников з 1731 по 1825 рік. Сам автор повідомляє себе видавцем знайденої їм у глуповском міському архіві об’ємистого зошита, пояснюючи й коментуючи яку, стає в позу мнимої простодушності, що дозволило йому виразити самі сміливі думки під видом наївних

міркувань недалекого провінційного архіваріуса

Хронологічні рамки оповідання досить услов ни. Сам автор вільно звертається з ними. Він те висміює монархічну легенду про покликання варягів, тим самим відносячи дію оповідання до далеких часів підстави Російської держави, то переноситься до сучасним йому подіям

В “Описі градоначальников, у різний час у місто Глупов від російського уряду поставлених” підкреслені такі властивості цих градоначальников, кото-рие ріднять їх з реальними фігурами. Шаржовані, доведені до гротеску образи щедринских адміністраторів втілювали риси сучасних авторові історичних

осіб. Про статського радника Грустилове, наприклад, сказано: “Друг Карамзина. Відрізнявся ніжністю й чутливістю серця, любив пити чай у міському гаї, і не міг без сліз бачити, як токуют тетерева. Залишив після себе кілька творів ідилічного змісту й умер від меланхолії в 1825 році”. Ця біографічна довідка завершена коротким зауваженням: “Данина з відкупу підняв до п’яти тисяч рублів у рік”. Можна говорити про імператора Олександрі І як історичному прототипі Грустилова. Але Грустилов у такій же мері зле глузування над правлінням Олександра ІІ.

Обмеженість і тупоумство начальства розливається в “Історії одного міста” таким широким потоком, що на цьому тлі виглядає вірогідно зовсім фантастичний гротеск, коли градоначальником похапцем був призначений Де-ментий Варламович Брудастий, у черепну коробку якого був вмонтований нескладний механізм, здатний викрикувати два слова: “не потерплю” і “розорю”. Однак цей примітивний пристрій не перешкодило органчику справно виконувати головний обов’язок: “упорядкувати недоїмки, запущені його попередником”.

Зобразивши всі стадії глуповского розпусти, Щедрін показує, як апарат самодержавної влади усе більше тупіє й розкладається. І як результат вироджується в якесь чудовиська, що зосередило залишки своїх сил, щоб погубити народ

Останній правитель, Угрюм-Бурчеев, “належав до числа самих фантастичних нивеляторов… Начертавши пряму лінію, він замислив втиснути в неї весь видимий і невидимий мир, і при цьому з таким неодмінним розрахунком, щоб не можна було повернутися ні взад, ні вперед, ні праворуч”. Увесь світ представлявся йому зразковою казармою. Щоб досягти такого зразка, він задумав не тільки зупинити хід історії, але повернути його назад.

Угрюм-Бурчеев це монументальний гротескно-сатиричний образ, що представляє собою сполучення самій огидній, ворожих людині якостей. Це людиноподібний бовдур “з якоюсь дерев’яною особою”, що “усяке єство в собі переміг”, для якого характерно “розумове скам’яніння”. Це “з усіх боків, наглухо закупорене істота”, якому далекі будь-які “природні прояви людської природи” і яке діє “з регулярністю самого виразного механізму”. Якщо в Брудастом було лише щось від речі (органчик замість мозку), то Угрюм-Бурчеев цілком являє собою якийсь бездушний автомат, що прагне все живе навколо знищити, землю перетворити в пустелю, а людей у знеособлені тіні, здатні лише мовчачи марширувати й зникати в якімсь фантастичному провалі. От чому Угрюм-Бурчеев фігура не тільки комічна, але й страшна. “Він був жахливий” ця фраза двічі повторюється на початку глави, присвяченої всевладному ідіотові. Мешканцям міста Глу-пова зовнішність і дії Угрюм-Бурчеева вселяли тільки одне почуття: “загальний панічний страх”. Так в “Історії одного міста” великий сатирик показав, що примарі держави служать головним чином люди обмежені, і служіння це приводить до того, що вони втрачають усяких індивідуальних рис і стають якщо не бездушними рабами, те повними ідіотами

Прийоми політичного памфлету посилені такими засобами художнього зображення, як фантастика й гротеск

ЧиЛедве не головною особливістю цього добутку, безумовно зас-луживающей уваги, є галерея образів градоначальников, що не піклуються про долю відданого їм у владу міста, що думають лише про власне благо й вигоду, або взагалі ні про що не думаючих, тому що деякі просто не здатні до розумового процесу. Показуючи образи градоначальников Глупова, Салтиков-Щедрин часто описує теперішніх правителів Росії, з усіма їхніми недоліками. У глуповских градоначальниках можна без праці довідатися й А. Меншикова, і Петра І, і Олександра І, і Петра ІІІ, і Аракчеева, непривабливу сутність якого показав письменник в образі Угрюм-Бурчеева, що правив у найтрагічніший час існування Глупова.

Але сатира Щедріна своєрідна тим, що вона не щадить не тільки правлячі кола, аж до імператорів, але й звичайної, пересічної, сірої людини, що підкоряється правителям-самодурам. У цій своїй сірості й неуцтві простий громадянин Глупова готовий сліпо коритися будь-якому, самому безглуздому й абсурдному наказам, безоглядно вірячи в царя-панотця. І ніде Салтиков-Щедрин так не засуджує начальниколюбие, чиношанування, як в Історії одного міста. В одній з перших розділів добутку глуповци, що ще йменувалися головотяпами, збиваються з ніг у пошуках рабських оковів, у пошуках князя, що буде ними керувати. Причому шукають вони не будь-якого, а самого що ні на є дурного. Але навіть самий дурний князь не може не помітити ще більшу дурість що пришли поклонитися йому народу. Таким народом він просто відмовляється керувати, лише прихильно прийнявши данину й поставивши замість себе в градоначальники злодія-новатора. У такий спосіб Салтиков-Щедрин показує бездіяльність російських правителів, їхнє небажання зробити що-небудь корисне для держави. Сатира Салтикова-Щедрина викриває поплічників государя, підлесників, що розкрадають країну й скарбницю. З особою силою сатиричний талант письменника виявився в главі, присвяченої Брудастому-Органчику. Цей градоначальник день і ніч писав всі нові й нові спонуки, по яких вистачали й ловили, сікли й пороли, описували й продавали. Із глуповцами він пояснювався тільки за допомогою двох реплік: розорю! і не потерплю!. Саме для цього й була необхідна порожня посудина замість голови. Але апофеозом начальницького ідіотизму є в Історії одного міста Угрюм-Бурчеев. Це сама лиховісна фігура у всій галереї глуповских градоначальников. Салтиков-Щедрин називає його й похмурим ідіотом, і похмурим пройдисвітом, і тугохвостом до мозку костей. Він не визнає ні шкіл, ні грамотності, а тільки науку чисел, преподаваних на пальцях. Головна мета всіх його праць – перетворити місто в казарму, змусити всіх марширувати, беззаперечно виконувати абсурдні накази. По його задуму навіть наречені й наречені повинні бути одного росту й статури. смерч, Що Налетів, несе Угрюм-Бурчеева. Такий кінець идиота-градоначальника сприймався сучасниками Салтикова-Щедрина як очисна сила, як символ народного гніву

Ця галерея всіляких пройдисвітів викликає не просто гомеричний регіт, але й тривогу за країну, у якій безголовий манекен може керувати величезною країною

Звичайно, літературний твір не може вирішити політичних питань, поставлених у ньому. Але те, що ці питання задані, означає, що хтось над ними задумався, спробував щось виправити. Нещадна сатира Салтикова схожа на гіркі ліки, необхідне для лікування. Ціль письменника – змусити читача задуматися про льном неблагополуччя, про неправильний державний устрій Росії. Залишається сподіватися, що твору Салтикова-Щедрина досягли мети, допомогли хоча б частково усвідомити помилки, хоча б деякі з них більше не повторюватися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Монументальна фігура Угрюм-Бурчеева

Categories: Шкільні твори

Links