МОКРА МЕЛАНХОЛІЯ АБУ-КАСИМА

Абу-Касим страх нещасний

Повернув у дім свій власний,

А вернувши, розридавсь.

Він скупар був, не злодюга,-

Аж тут ось яка наруга

Впала, що й не спамятавсь.

“Боже! – крикнув він крізь сльози.-

Чи ж то я коли де в лози

Крадене добро таскав?

Чи в каварнях крав тюрбани?

Чи по лазнях я кармани

Людськії ревізував?

Чи з злодіями я шлявся,

До комори добирався,

З стайні коні виводив?

Чи то я підніс правицю

На халіфову скарбницю?

Чи візиру догодив?

Будь я не купець, а віхоть,

Як чужого хоч

на ніготь

До моїх прилипло рук!

Що ж судді я тому вдіяв,

Що мене він позлодіяв

І здер з мене грошей гук!

Боже, знаєш в своїй власти,

Чи хоч думку мав я вкрасти

Ті папучі навісні!

Я ж не ткнувся б їх, як живо,

Коб не жарт, що так злосливо

Хитрий друг удрав мені!

Ах, та вже тепер я бачу,

Що мою почтиву вдачу

Тії капці в гріх ввели!

Я бажав папучі мати,-

Мусив се мій друг пізнати,

Щоб він висів на гілли!

Я бажав в нових ходити,-

Грошей жаль було купити,

Пристрастилася душа

До отсих кайданів клятих!

Через них прийшлось віддати

Купу ось яку гроша!

Кляті

капці! Засліпили

Ви мене зовсім в тій хвили,

Душу спутали мою!

Ви мене вели до згуби!

Так за те я чорту в зуби

В сій хвилині вас даю!”

В тім настрою, страх понурім,

Він за вуха капці шнуром

Міцно враз оба звязав,

Взяв на плечі, мов колоду,

І над річки Тігра воду

В тихих думах поманджав.

Недалеко мав манджати:

Близько від його кімнати

Бистрий Тігріс шумно плив.

Абу-Касим над рікою

Став і ось перед собою

Свої капці положив.

“Капці,- мовив він,- невдячні!

Ви забули, необачні,

Як я вас любив, беріг!

Як я звільна в вас чалапав,

Кілька сот разів вас латав,

Підбивав, скріпляв, як міг!

А проте ви, капці кляті,

Замість вдяки, благодаті

Довели мя до біди!

Ось вам від старого друга

Замість вдяки та ж наруга:

Йдіть до біса до води!”

І каміння в них наклавши,

Шнуром добре завязавши,

Розмахав і бух в ріку!

А вертаючи додому,

Тішивсь, що собі самому

Помсту видумав таку.

Ой, так, так! Собі самому!

Бо коли вернув додому

І про капці ні ду-ду,

Злая доля наготові

Тії капці стофунтові

Мала на його біду.

Ось три дні собі минули.

Ніччю рибаки тягнули

Невід в Тігрісі по дні.

Як тягнули, так тягнули,

Раптом щось тяжке почули,

Мов колоду у матні.

“Бачність! Риба, знать, велика!

Крикнув невода владика.-

Затягай до бережка!

Живо, братці! Осторожно,

Бо її сполошить можно!

Але ж, бестія, тяжка!”

Стогнуть рибаки, працюють,

Знай до берега прямцюють,

Аж ось раптом: пррр та гов!

Запялась матня в колоду!

Щоб відпять, владика в воду

Мусив бовтнуть стрімголов.

Довго шпортавсь там та нипав…

Виліз – ледве-ледве хлипав.

Хлопці невід потягли.

Ще тяжкий! Ну, богу хвала!

Значить, риба не прорвала!

Страх цікаві всі були.

Витягають: що за дідько!

Риби ні хвоста не видко!

Діри у матні кругом,

А насподі для вигоди

Два капчиська, мов колоди,

Та ще й з камяним нутром!

Став владика та й журиться,

Проклинає, аж куриться:

“Щоб йому тристенний біс,

Тому вражому падлюці,

Що ті дідьчії папуці,

Нам в найкращий вир заніс!”

Аж один рибак погляне

Та й говорить: “Пане, пане!

Чи ж не знаєте ви їх?

Се ж – тристенний його бабці! –

Абу-Касимові капці!

Він собі з нас робить сміх!”

“Так?” – владика лютий крикнув,

Капці з невода він смикнув

І нічого не сказав:

Взяв на плечі, мов колоду,

І, прискорюючи ходу,

Вулицею поманджав.

Недалеко мав манджати:

Зупинився просто хати,

Де наш Абу-Касим жив;

Там, щоб хвильку відітхнути

І довкола позирнути,

На землі їх положив.

Пусто скрізь було в тій хвили.

Тож він розмахав щосили

Капцями та й бух в вікно!

Сам на річку скочив живо

Та й знай шепче: “Маєш пиво!

Маєш! Все мені одно!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МОКРА МЕЛАНХОЛІЯ АБУ-КАСИМА

Categories: Нові твори

Links