Миті щастя у творчості А. А. Фета

1. Детальний опис природи. 2. Поетика розділових знаків. 3. Лірична симфонія пробудження. 4. Суперечливе сполучення різних понять Мить – це одиниця виміру щастя.

В. Жемчужников Миті… із цих понять складене наше життя. Вони невловимі й прекрасні, а часом повні розчарування Але з таких здавалося б незначних моментів і збирається картина сприйняття й розуміння самого життя і її крас. І тільки художникам слова надається шанс у поетичних рядках запам’ятати ці невловимі моменти. Одним з таких і був А. А. Фет.

Але він не просто передав через

свої добутки якісь епізоди, але й спробував зберегти в них свої враження від побаченого. При цьому поет наповнив їхніми певними образами для того, щоб ми могли представити, скільки щасливих митей він пережив. Спробуємо слідом за Фетом зануритися в цей прекрасний поетичний мир. Вірш “Я прийшов до тебе із привітом…” просто переповнено радісною тональністю.

Мить – устало сонце й заповнило радістю душу ліричного героя – відбита у всьому вірші. Так одне невловиме й скороминуще явище не тільки знайшло відгук у поетичній натурі, але й змогло залишитися в буквах, які й склали словесну картину Сонце, що

встало з ранку, принесло життя не тільки людям, але й листам. Вони знову ожили під магічним впливом сонячного світла.

Так через невеликі деталі (листи) ліричний герой показує загальне пробудження й відродження. Я прийшов до тебе із привітом Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По аркушах затріпотіло… У цьому вірші автор не використовує ні однієї крапки Він хоче на одному подиху повідати нам: як прекрасно ця невловима мить щастя, створена сонячним світлом. При цьому кожна строфа починається зі слова “розповісти”.

Це говорить про те, що ліричний герой часом не замислюється над підбором відповідних слів. Він хоче, щоб ми не стільки думали над його вираженнями, скільки встигли побачити ті невловимі миті, які він прагнути запам’ятати у своїй поетичній картині. У той же час такі повтори створюють особливу мелодику віршованого оповідання. І з першого ж рядка вона наповнює нас теплом і щастям Сонячному світлу радується не тільки ліричний герой, але і його оточення.

І перед нами з’являються невловимі моменти як людських почуттів, так і явищ природи. У поетичному полотні Фета вони зливаються в одну картину, що заповнюється загальним настроєм наснаги ліричного героя. У лісі ніхто не залишається байдужий загальним веселощам і захопленості.

Теплоту сонця почувають і рослини, і тварини. Через такі образи ліричний герой показує свій щиросердечний настрій. Воно з’являється перед нами в “зримих” образах, які близькі й зрозумілі Так рисується не абстрактна, а цілком конкретна картина, що ми можемо побачити самі, якщо уважно оглянемося навколо.

…Розповісти, що ліс прокинувся, Весь прокинувся, гілкою кожним, Кожним птахом стрепенувся И весняної повний спраги… Слово “спрага” стає своєрідним знаменням того, що все це може повторитися. Адже якщо подібного настрою так не вистачає в лісі, те, можливо, новий день і нові сонячні промені зможуть угамувати природну спрагу. Вірш побудований як звертання до співрозмовника, якого ліричний герой намагається надихнути й показати йому красу ранкової пори.

Він насолоджується красою навколишнього світу й хоче, щоб інші звернули увагу на таку пишноту. Таким чином, коло тих, до кого поет звертається в добутку, розширюється И кожний з нас може зануритися в той мир, що створює у своїй ліричній симфонії Фет. При вживанні слова “тобі” у вірші з’являються людські почуття (страсті). Адже в цей момент прокидається не тільки природа, але й сама людина. Згадування про вчорашнє відвідування свідчить про те, що такий полум’яний вогонь у серці ліричного героя Горев і вчора.

Але тільки сьогодні він оформився в поетичні рядки. При цьому ліричний герой зміг таку невловиму й перехідну мить щастя донести й до нас…Розповісти, що з тією же пристрастю, Як учора, прийшов я знову, Що душу всі так само щастю И тобі служити готова…

Ліричний герой не розділяє для себе два об’єкти своєї наснаги: співрозмовника й щастя. Здається, що вони для нього стоять на одному щаблі. І кожному з них він готовий служити й дарувати мінути насолоди природною красою й гармонією В останній строфі ліричний герой не використовує якихось конкретних образів для опису свого внутрішнього стану. Він говорить про те, що веселощами на нього віє отовсюду. Тому такий прекрасний стан “навіяний на душу” не тільки поетичній натурі, але й тому, хто читає ці чудові рядки.

Розповісти, що отовсюду На мене веселощами віє, Що не знаю сам, що буду Співати, але тільки пісня зріє Критики творчості поета не раз говорили про музикальність його віршів. Але в цьому добутку Фет не просто наповнює їхньою особливою мелодикою, але й прямо говорить про пісню, що народилася в його душі при спогляданні природної краси. У вірші “Шепіт, боязке диханье… ” звуки не порушують того спокою, що панує в житті природи в даний момент Ліричний герой є не головною діючою особою, а всього лише стороннім спостерігачем.

Він немов залишає нас наодинці із природною красою. Але насправді саме герой вибирає ті слова й образи, по яких ми вгадуємо його щиросердечний стан. Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка…

Всі немов потихеньку завмирає й зупиняється, однак не перестає рухатися. Таке суперечливе сполучення різних понять в одній картині наповнює її особою принадністю У вірші “Шепіт, боязке диханье…” поет використовує свій улюблений прийом повтору.

Але якщо в першому поетичному утворі слова з’являлися лише в різних строфах, то в цьому він їх зближає. У результаті створюється своя особлива ритміка, що не стільки нагнітається, скільки створює враження безперервності того, що чує ліричний герой. Таке мелодійне наповнення добутку він намагається передати й нам. Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця Ряд чарівних змін Милої особи… Однак не тільки ліричний герой, але й природа здатна малювати свої картини на цьому поетичному полотні.

Вони створюються за допомогою світлотіні, але не фарбами, а природними явищами. При цьому навіть мила особа, знайом і рідне, здобуває нові обриси Від людського вигляду ліричний герой знову вертається в царство природи й краси. І тепер у його розпорядженні не тільки окремі штрихи, але й саме небо. Воно стає більшим полотном, на якому розвертається своя, уже неземна картина дій.

Однак хмаринки не тільки формують свої образи, але й беруть земні фарби: відблиск вівтаря, пурпур троянди. А доповнюється така картина людськими почуттями й емоціями: лобзанья, сльози. У димних хмаринках пурпур троянди, Відблиск вівтаря, И цілування, і сльози, И зоря! Зоря!.. Вірш закінчується многоточием.

Ліричний герой немов запрошує й нас внести ту лепту в красу вечірньої природи, що він нам запропонував. Може й у нас вийти якщо не в поетичних рядках, то у своїй душі запам’ятати приємні й невловимі моменти щастя й створити в ній гармонію краси й спокою Миті щастя, які прагне запам’ятати на своєму поетичному полотні Фет, мають конкретний часовий проміжок. У вірші “Я прийшов до тебе із привітом… ” – ранок, в “Шепоті, боязкому диханьи…” – ніч.

Таке тимчасове позначення описуваної події дозволяє й нам побачити навколо себе в цю мить прекрасні миті, збережені впроизведении. И де б ми не перебували – у сільській або міській місцевості – ми можемо понаблюдать, як рухаються тіні й піддатися цієї хвилинної, але настільки прекрасної мелодії щастя й загальних веселощів. Потрібно тільки розкрити свою душу цій пишноті й постаратися побачити те, на що звернув нашу увагу художник слова у своїх поетичні пейзажах


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Миті щастя у творчості А. А. Фета

Categories: Твори з української літератури

Links