Містичний романтизм Гоголя

Романтизм “Вечорів…” – це насамперед прояв глибокого інтересу до особливостей національного менталітету, духовності і самобутності української історії, народності художнього мислення, змалювання оригінальних характерівіндивідуумів, що визначало християнськофілософську концепцію людського буття. Містичний романтизм Гоголя, з витоків якого визначиться у подальшому фантастичний реалізм багатьох письменників XX віку (О. Довженко, М. Булгаков, Ч. Айтматов, ГарсіаМаркестощо), перекреслював ідилічні уявлення про Україну, що склалися

у літературі на той час.

Увага Гоголя зосередиться тут передусім на тих соціальноетичних, духовних, історичних проблемах, котрі не полишатимуть письменника до кінця життя: це втручання злих духів у долю людини, що часто робить її безпорадно трагічною, несе спокушеному грішнику жорстоку розплату за скоєний переступ, за надмірну довірливість і спокусу допитливістю, бажанням облаштувати земне життя примарними розкошами, здобутими часто на крові і горі інших.

Повість про Басаврюка, пов’язаного з нечистою силою (саме “нечистій силі”, яка підступно шкодить людині, ведучи до загибелі душі, проявляє

надмірну увагу автор), відома у “Вечорах…” під назвою “Вечер накануне Йвана Купала”. У творі, заснованому на міфологічній фабулі, передана романтичнотрагічна історія наймита Петруся Безродного, вродливого і безпорадного, безнадійно, здавалось би, закоханого у доньку багатого козака Коржа Сидорку. Дівчина відповідає юнаку взаємністю (кохання бідного наймита до доньок із заможних родин часто було провідною темою у фольклорі, згодом до неї звернуться Т. Шевченко у своїх поемах, Марко Вовчок у “Народних оповіданнях” тощо), однак вони не можуть поєднати долі, та й батько Пидорки проганяє Петруся.

З’являється швидко і ловець заблукало!’ душі – пов’язаний з диявольською нечистю Басаврюк, який пропонує юнаку знайти скарб у ніч на Івана Купала, коли цвіте папороть. Далі містично жахлива сцена переступу на крові: щоб здобути омріяний скарб з золотими червінцями, Петрусь за велінням старої відьми змушений занести ніж над головою безвинного дитяти, яке виявилось украденим циганами шестирічним братиком Пидорки Івасем. Саме цей хлопчик передавав слізливі одкровеннясповіді старшої сестри Петрусеві.

Учорашній наймит стає багачем, здобуваючи скарб на крові, однак втрачає пам’ять про ту зловісну ніч.

Життя з Пидоркою, багатство не приносять щастя. Петрусь страждає від забутих і нерозгаданих таємниць – таємниць мук і сум’яття. Причину своєї душевної хвороби заблукалий у пошуках щастя грішник упізнає в старій знахарці, яка виявилась тою злополучною відьмою, що навернула колись хлопця на переступ.

Розв’язка трагічна і філософськи метафорична: і дім, і все майно, і скарб сочаться кров’ю, ідучи прахом, бо не може створити людина благополуччя у компромісі з дияволом, тим паче на стражданні і горі ближніх (ідея “раціонального зла”, так навіяна у гетевському “Фаусті” та інтерпретована геніальним німецьким поетом як виправдання, ніколи не приносила у житті блага: до речі, реальний доктор Фаустус, алхімік і окультистчорнокнижник, був знайдений у канаві лежачим ниць, з ножем у спині)3.

Обдарований талантом великого сатирика у змалюванні спотворених бісівщиною сучасників, власне деформованого гріхом суспільства, в окремих повістях зі зб. “Вечори…” (“Вечер накануне Йвана Купала”, “Страшная месть”) Гоголь – глибоко трагічний у відтворенні боротьби добра зі злом, спроби диявола полонити душу людини.

На відміну від Гете, який у “Фаусті” якоюсь мірою втілював ідею страху перед силою невидимого супротивника і тому переробив трагічний фінал повісті про алхіміка і чорнокнижника з народних легенд, очевидно, заспокоюючи не стільки читача, як самого себе, молодий Гоголь свої фантазії романтика і містика зосереджує на страшній небезпеці бісівщини, що шкодить явно, агресивно, приховано підступно на всіх етапах людської історії, втілюючи, як правило, в собі й антинаціональні, загарбницькі прагнення чужих, антиправославних світів (у творах письменника нечисть асоціюється з бусурманами, католиками, іудеями тощо).

Характерно, що у “Страшній помсті” (чи не найсильнішій повісті циклу, яка окреслює містичну фантазію автора в осягненні добра і зла на скрижалях козацької історії боротьби за віру, родину, національнохристиянські цінності) автор, можливо, ще не досягає православного розуміння Вищого – Божого Суду, оскільки Бог виступає у нього як виконавець прагнення, мстивого і садистського, козака Івана, що став жертвою спокушеного багатством і заздрістю власного брата Петра. А Вищий Суддя, що втілює любов і милосердя, здатен прощати і найбільших грішників, однак… якщо вони розкаюються, усвідомлюють свою спокусу злом: так був прощений Христом розбійник, розіп’ятий праворуч, розбійник, що визнав Божу правду.

У “Страшній помсті” відсутнє каяття грішників (вони причетні до проклятого до десятого покоління роду і ніби запрограмовані на гріх: розігруючи часто з підступною метою мниме покаяння, ці посланці пекла обманом довірливих несуть чергове, ще більше лихо), томуто представник останнього проклятого покоління батько Катерини (вона виступає у творі як ревна християнка, вірна дружина і мати) по суті і позбавлений права вибору між добром і злом: за нього навіть і схимнику заборонено молитись…

Чаклун з проклятого роду довго пропадав на чужих бусурманських землях і повертається до покинутої колись доньки (матір її він колись підступно убив) в Ук раїну, щоб принести біду і родині, і народу, і козацтву яі. захиснику віри й Вітчизни. Він ненавидить і прагне позбутись зятя Данила, справжнього оборонця віри і честі, схиляє доньку Катерину через викликану у сні чаклунськими чарами душу до перелюбу, а саме інцест є одним з найбільших переступів. Чаклун підступним обманом викликає милосердя власної доньки до себе (вона випускає злочинця з в’язниці) і наводить ворогів на Україну.

Мужньо захищаються козаки на чолі з Данилом Бурульбашем, якого таки підло і безчесно пострілом убиває тестьчаклун. Згодом нерозкаяний грішник, не зумівши й обманом добитись кохання власної дочки, заріже і її маленьке дитя, і її саму. А потім буде скинутий могутнім вершником, як виконавцем Вищого промислу, у провалля…

Власне підступний чаклун у “Страшній помсті” є певною мірою уособленням ворожих рідній християнській землі, роду і народу сил, втіленням диявольської ідеї зрадництва, витоки якого безпосередньо у прихованому явно меркантилізмі і заздрості.

Гоголь відкидає оптимізм Гете у трактуванні зла, що може бути використано, за твердженнями німецького класика, і на благо. Басаврюк з “Вечора напередодні Івана Купала”, батькочаклун зі “Страшної помсти”, різна нечисть в образі відьом, характерників з інших повістей несуть біди під прикриттям благих намірів. Навіть чорт, осідланий Вакулою, виконує волю коваля тільки з примусу (в агіографічних переказах існують оповіді про те, як святі могли примусити нечистого переносити їх в інші місця; до речі, бурсак Хома Брут доводить панночкувідьму до загибелі, хоч потім, спокушений допитливістю, гине й сам).

Хоче змусити святого старця викликати для себе милосердя Боже чаклун у “Страшній помсті”, але, чинячи черговий кровний переступ, сам терпить крах, тому що не здатен на спасіння душі власним покаянням, і Характерно, що значно пізніше, не без впливу Гоголя ” поєднуючи міфологічнолегендарні мотиви з конкретноісторичними колізіями, український письменник Олекса Стороженко створить повість (незакінчену) “Марко Проклятий” – власне авантюрну оповідь про великого грішника Марка, котрий вчинив страшний переступ: жив з рідною сестрою, що народила від нього дитя, потім вбив власну матір, сестру з дитям, за що змушений як важкий тягар носити за плечем голови близьких людей – ноша полегшувалась тоді, коли грішник чинив добрі справи, передусім захищаючи рідну землю від польськошляхетських поневолювачів. Так герой авантюрної повісті Стороженка звитяжністю в ім’я батьківщини пом’якшує свої минулі гріхи, несучи тягар своєрідного українського “Вічного жида”. Гоголівський же чаклун зі “Страшної помсти” завжди солідарний у діях і вчинках з поневолювачами, яких він і наводить на рідну землю, асоціюючись з антинаціональними, антихристиянськими силами.

Характерно, що у “Страшній помсті”, овіяній героїкоромантичним ореолом святості, постають справжні безкомпромісні патріоти України.

Це козацький ватажок-звитяжець Данило Бурульбаш, його вірний джура Стецько, побратим осавул Горобець. Вони і протистоять сатанинській руйнівній силі зла, яка окутувала рідну землю: патріотизм у Гоголя завжди асоціюється із захистом православної віри від чжорідної експансії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Містичний романтизм Гоголя

Categories: Шкільні твори

Links