Містичний реалізм М. В. Гоголя: до проблеми філософсько-теологічної символіки

Цикл повістей “Миргород” (1835) свідчив, зокрема, попри фантастичність подій і ситуацій як містичних (у “Вії”), так і умовних (“Портрет”, “Ніс”), про перехід творчості і самого Гоголя, та й російської літератури загалом до реалізму. Хоча здебільшого реалізм Гоголя є закодованим реалізмом, проявляючись в авторських утопіях чи антиутопіях. Сама повість “Вій” більше тяжіє до “Вечорів на хуторі біля Диканьки” своїми фантазіями та містицизмом, однак і похмурості, і суму, і печалі тут значно більше, оскільки висловлюється

біль за осквернення віри, православних святинь, та й сам герой бурсак Хома Брут гине внаслідок спокуси, що залишається від праотців, невтримної допитливості.

Утопічною виглядає і сімейна ідилія Афанасія Івановича та Пульхерії Іванівни зі “Старосвітських поміщиків”, де змальовано дивом збережений куточок “земного раю”, уособленого в любові і духовній єдності двох добрих стареньких, однак оте збережене старосвітське добро з його сакральністю є винятковим і досить крихким, власне ефемерним у жорстокості життєвих реалій. Ідилічність невибагливої простоти і скромних запитів, на жаль, поступатиметься

користолюбству і марнославству банальної більшості: гріховний світ поглинає старосвітський рай. Така думка тривожить православного письменникамислителя.

Несумірність високих мрій з реальною дійсністю гнтиутопічним дискурсом окреслюється і в “Невському проспекті”, і в “Записках божевільного” – повістях з життя морально розкладеної столиці.

Релігійною філософічністю відзначається і “одне з найбільших творінь Гоголя” (В. Бєлінський) – повість “Шинель” (1842), що відкривала в літературі тему “маленької людини” (ця тема властива зокрема і “Станційному доглядачу” О. Пушкіна, значно пізніше трагічним лейтмотивом пройде у повісті Панаса Мирного “П’яниця”).

Сам об’єкт художнього осмислення, проте, у гегелівській повісті є досить примітивним і навіть наївно нікчемним з його сірими й убогими у своїй прозаїчності турботами – купівлею скромної шинелі. Однак той же Акакій Башмачкін потребує співпереживання, слізливого й водночас іронічного співчуття.

Намагаючись викликати жаль до знедоленого соціальною облаштованістю дрібного чиновника, що бореться за виживання у деспотичному жорстокому столичному існуванні, Гоголь разом з тим окреслює дрібноту і нікчемність свого героя, захопленого безглуздою пристрзстю, яка відтіняє образ Божий в людині, такі необхідні для спасіння душі риси, як любов, ігнорування земних, обивательських прагнень – благ сумнівних і скороминущих.

Тому, власне, письменник співчуває не стільки жертві соціального гніту, скільки Божому творінню, яке нг здатне у своїй духовній обмеженості усвідомити сенс свого земного існування, будучи зацикленим на суто матеріальних потребах.

Акакій Башмачкін – це часточка всього народу, знедоленого, скривдженого, нещасного у своїй наївності, обмеженого в духовності, у соціальноетичних запитах. Тому йому потрібно не тільки співчувати, але й похристиянськи любити, любити як брата, людину, якщо вона і смішна своєю обмеженістю, навіть нікчемністю. Біль і співчуття до людини, для якої шинель стає маленьким святом, котре чиновники вимагають відзначити (у цьому прихована зневага до плебейства), яке згодом у нього відберуть грабіжники, що і приведе нещасного до смерті – трагічної у невимовному розпачі.

“Лицо чиновника было бледно, как снег, и глядело совершенним мертвецом. Но ужас значительного лица превзошел все границы, когда он увидел, что рот мертвеца покривился – и, пахнувши на него страшною могилою, произнес такие речи: “А! так вот ты наконец! наконец я тебя того, поймал за воротник! твоейто шинели мне и нужно! не похлопотал об моей, да еще и распек, – отдавай же тепер свою!” Бедное значительное лицо, чуть не умер”.

Цей трагічний розпач на обличчі вмираючого від людської кривди лякає і високопоставленого чиновника: нікого не обмине смерть, а що ж там – за межею?.. Кожний, мабуть, має відповісти за ближнього, за нанесені кривди, за бездушність! Кожен за всіх і за все винен! Мотив цей пройде крізь теологічномістичний реалізм Федора Достоєвського, який застерігатиме знаменитою фразою співвітчизників устами старця з “Братів Карамазових”. А Достоєвський вийшовто з гоголівської “Шинелі”. Власне його “Бедние люди”, “Униженние и оскорбленние”, “Преступление и наказание”, “Идиот”, “Братья Карамазовы” продовжують і розвивають гоголівську тему зневаженої людськоїгідності.

Посвоєму осмислюватимуть цю тему російські класики А. Чехов і О. Купрін, француз Гі де Мопассан, українці Панас Мирний, Б. Грінченко, І. Франко (образ кожуха з оповідання “Історія кожуха” І. Франка розкриває проблему передусім у соціальних вимірах).

Духовноетичні проблеми є магістральними у відомій повістіпритчі “Как поссорился Йван Иванович с Йваном Никифоровичем”, де в іронічногіперболічній формі автор розкриває приховану за нарочитою добропорядністю пошлість, нікчемність, пустопорожність запитів і мрій обивателів, котрі вважаються стовпами суспільства.

Оригінальна зав’язка сюжету, предметом якої стає рушниця (“благородная вещь”), іронічна форма оповіді з замилуванням двома мужами – честю і гордістю всього Миргорода, показна жалісливість Івана Івановича, ведмежа непоштивість і непоступливість Івана Никифоровича, портретні гіперболічні контрасти, патетика й ліризм, поєднання гіркої іронії із сарказмом і добродушною усмішкою в оцінці сутяжництва колишніх приятелів – далеко не всі художні інгредієнти, підпорядковані афористичній ідеї твору: “Скучно на атом свете, горпода!” У статті “О русской повести и повестях г. Гоголя” знаменитий різкістю і безкомпромісністю, у чомусь справедливий і разом з тим нетерпимий в революційності В. Бєлінський відзначить силу художньої правди (закодованої в метафорах реалізму) повістей Гоголя, що ввійшли в книгу “Миргород”: “Он не льстит жизни, но и не клевещет на нее; он рад виставить наружу все, что и єсть в ней прекрасного человеческого, и в то же время не скрывает и ее безобразия. В том и в другом случае он верен жизни до последней степени”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Містичний реалізм М. В. Гоголя: до проблеми філософсько-теологічної символіки

Categories: Шкільні твори

Links