Місце праведника серед людей (По оповіданню А. И. Солженицина “Матренин двір”)

1. Прийом контрасту при описі героїні. 2. Рідні істоти й природні “помічники”. 3. Затерявшаяся праведна душачи Страждання й біль завжди обов’язкові для широкої свідомості й глибокого серця. Ф. М. Достоєвський Незважаючи на те що першою ластівкою, оказавшейся в пресі, було оповідання А. І. Солженицина “Один день Івана Денисовича”, на перше місце по полярності вже в 1960-х роках вийшов “Матренин двір”. У невеликому добутку автор розповідає про долю російської селянки. Унікальність образа, використаного автором, розкривається в тім,

що Матрена людяністю й добротою, які повинні бути в душі кожної людини, своїми справами й учинками завойовує симпатію оповідача й читачів, а не порожніми словами.

Здається, письменник хоче сказати про те, що в кожному з нас є добрі й світлі щиросердечні пориви Про це свідчить образ постояльця, людини на частку якого випало чимало випробувань. Але на початку знайомства він закривається від Матрени, не хоче, щоб вона вторгалася в його життя. Однак від героїні виходить стільки добра й теплоти, що серце Игнатича таїть, і він розкриває свою душу цій праведній людині. “Мені дорожче була, – ділився своїми

враженнями постоялець, – ця посмішка її круглястої особи, що, заробивши нарешті на фотоапарат, я марне намагався вловити”.

При зображенні образа Матрени автор використовує прийом контрасту, за допомогою якого видна духовна сутність селянки. Так представлені люди, які ділять те невелике майно, що залишилося після Матрени: “Суперечка йшла про хату: кому вона – сестрі або прийомній дочці. Уже справа впиралася писати в суд, але примирилися, рассудя, що суд віддасть хату не тим і не іншим, а сільраді. Угода відбулася”. Матрена ж ніколи нічого не ділила, навіть пенсії собі всі ніяк не могла виклопотати незважаючи на те що залишилася одна без годувальника.

Завдяки зміні ритміки, використаної автором в оповіданні, створюється багатошарова картина російського життя. Ми бачимо героїню з різних сторін Те вона допомагає іншим з городом, те привечает у себе племінницю. Героїня нікому й ніколи не могла ні в чому відмовити: “Матрена не могла відмовити. Вона залишала свою чергу справ, ішла допомагати сусідці, і відвертаючи, ще говорила без тіні заздрості: “Ах, Игнатич, і велика ж картопля в неї””. Така щира зацікавленість і радість за іншу людину стає ще однією рискою до портрета праведної людини.

Нове в цьому образі розкривається не тільки завдяки людям, але й обстановці, у якій живе Матрена. Вона настільки ж нехитра, як і сама господарка “Простора хата, і особливо краща приоконная її частина, була заставлена по табуретках і крамницям – горщиками й діжками з фікусами. Вони заповнили самітність господарки безмовної, але живою юрбою”. Населяла цей живий куточок і колченогая кішка, що була підібрана господаркою з жалості й прижилася. Помітимо, що фікус і кішка – дві рідних істоти, які оточували ці довгі роки Матрену, – по черзі залишають її будинок.

Вони були теж не згодні для того, щоб хата стояла в новому місці. Колченогая кішка пропала, а фікуси винесли. Нічого рідного не залишилося для Матрени в спустілому будинку У дні переїзду “кішка колченогая сбрела знадвору – і пропала.

Одне до одному. Ще й це пришибло Матрену”. Рослини ж її чекали до самого кінця Але коли вони виявилися непотрібними, у день похорону господарки, їх винесли зі світлиці: “И от всю юрбу фікусів, яких Матрена так любила, що прокинувшись колись уночі в димі, не хату кидалася рятувати, а валити фікуси на підлогу (не задихнулися б від диму), – фікуси винесли з хати”. Велике значення має зустріч головного героя з Матреной. Адже саме через його сприйняття навколишнього світу перед нами розкривається образ праведної людини.

Вона впливає благотворно й на свого постояльця. Матрена не стільки своїми словами, скільки вчинками показує те, що можна й потрібно жити заради інших Можливо, саме це допомагає Игнатичу переконатися в правильності свого вибору. Адже він лагерник, тому добре влаштуватися після такого строку просто не міг. Він хотів учителювати, тобто передавати свої знання й досвід новому поколінню.

Привітність Матрени і її голос заворожували Игнатича, він знову будили його до нового життя, далекої від усяких тривог і сумнівів: “И завжди ті самі доброзичливі слова лунали мені через перегородку. Вони починалися якимось низьким теплим мурчанием, як у бабусь у казках”. Матрена відчула родинну душу в Игнатиче, тому в другій частині оповідання сама початку розповідати про нелегку долю, коли вона залишилася без чоловіка Окремого розгляду заслуговує двір Матрени, тим більше що він винесений у назву оповідання. У добутку показане духовне споріднення будинку і його хазяїна.

У цьому ми переконуємося в ході оповідання. Помітимо, що коли Матрена “втрачає” свій будинок, вона гине сама. Тоді виникає питання: чому ж наприкінці добутку Матрена, праведник, що робить стільки добра навколишньої, гине. Можливо, що просто в її оточенні не було людей, здатних оцінити її щиросердечне багатство Але їй вдається в якімсь ступені повернути до життя головного героя, для якого подібна зустріч мала велике значення.

Вона дала йому можливість оглянутися навколо себе й подивитися на навколишніх повнимательнее. Можливо, і нам у житті потрібно надійти також, щоб не допустити загибелі праведної людини. А може бути письменник розуміє, що така людина не може жити в цьому світі. Адже якби героїню оточували такі як Игнатич, те вони змогли ще б дуже довго дарувати своє добро й теплоту навколишнім Однак жорстокість миру й непристосованість Матрени до життя по його правилах приводить героїню до загибелі. Люди, серед яких живе Матрена, дуже жорстокі.

Але їй у праведному житті допомагає природа. Так заметіль не дає кілька днів вивести речі з її будинку. “Але в той же день почалася мятель – дуель, по-матренинному. Вона гуляла й кружляла двоє доби й замела дорогу непомірними заметами”. У результаті цього доводиться затратити чималі сили, щоб нарешті зрушити візок з місця.

Таким співвіднесенням автор ще раз підкреслює, що жорстокість людей не має границь. Їхньої користі й байдужості виявилося досить для того, щоб погубити одну праведну душу, що могла привести їх кспасению. Важливо відзначити, що перед фатальними подіями на село спускається тиша. Здається, що сама природа передчуває лихо.

“Я міг тоді зрозуміти, – думав про Себе постоялець, – отчого тиша, – тому, виявилося, що за весь вечір жодного поїзда не пройшло по лінії в напівверсті від нас”. Так автор показує, що за Матрену, праведної людини, заступається тільки природа. Тільки вона розуміє внутрішню сутність цього людини Тільки в ній перебувають сили для захисту безневинного й всіма людини, що не зауважується. Письменник використовує й природні замальовки для відбиття щиросердечного миру головної героїні: “Від червоного морозного сонця ледве рожевим залилося заморожене віконце сіней, тепер укорочених, – завжди особи гарні, хто в ладах із совістю своєї”.

Особливу значимість оповідання здобуває тоді, коли ми довідаємося про те, що в Матрени є реальний прототип – М. В. Захарова. Це надає ще більшу вірогідність оповіданню Воно не відриває нас від дійсності, говорячи про те, що й на нашій землі є праведники, яких ми, можливо, просто не зауважуємо. Але якщо ми повнимательней подивимося навколо себе, то побачимо, що нас оточує дуже багато людей, які, імовірно, потребують допомоги. І вони не стільки чекають якоїсь конкретної підтримки, скільки хочуть щоб їм не заважали, тоді вони до кінця днів своїх могли б обдаровувати “променистою посмішкою”.

Недарма саме наприкінці оповідання автор прямо називає свою героїню праведником, від якого ніхто ніколи не чув жодного брутального слова, а бачив тільки допомогу, співчуття й підтримку У цьому місці оповідання автор у черговий раз на контрасті показує, як далекий друг від друга Матрена з її багатим щиросердечним миром і навколишніми її людьми. “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто.

Ні вся земля наша”.